• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Володимир ГОРЯНСЬКИЙ: «Усі головні ролі отримують російські актори. Українським немає на що сподіватися...»

Володимир ГОРЯНСЬКИЙ: «Усі головні ролі отримують російські актори. Українським немає на що сподіватися...»

Володимир Горянський – успішний український актор, якого в обличчя знають мільйони. На сцені свого улюбленого Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра він – зірка.


На екрані (а в його доробку більше 60 фільмів і серіалів) Горянський хоч і не виходить на перший план, але вміє зачепити глядача, перевівши фокус його уваги з головних героїв на свого персонажа. Акторство для народного артиста України — не лише робота, а й хобі та улюблена справа. Для нього Горянський не шкодує ні сил, ні часу. Одна з улюблених ролей актора — трансвестит-життєлюб у спільній з російським артистом Олексієм Маклаковим (прапорщик Шматко із серіалу «Солдати») постановці “Він моя сестра”. З цією виставою актори регулярно гастролюють українськими та російськими просторами. Нещодавно зібрали аншлаг у Москві.

А найближчим часом постановку “Він моя сестра” зможуть оцінити львів’яни — 4 березня на сцені Театру ім. М. Заньковецької та кияни — 19 березня у Театрі оперети. Про роль трансвестита, стереотипи, українське кіно, катастрофічну ситуацію в освіті та принципи хорошого тата з Володимиром Горянським поговорила кореспондент “ВЗ”.

- “Він моя сестра” — незвична і смілива вистава. Чому взялися саме за цей матеріал і вирішити театралізувати сусідські стосунки трансвестита та колишнього правоохоронця?

— Щоб відкрити на сцені якісь глибокі речі, треба їх чимось загострити. Свідомо взяли саме такий матеріал з яскравими непересічними персонажами, щоб через гостру форму звернути увагу на глибинні людські проблеми, на які часто закриваємо очі. Це був правильний режисерський хід. Вистава вийшла яскрава, весела і сумна одночасно. Люди скучили за душевними, людськими речами. Тому ця вистава і сприймається на “ура”. Що в столиці, що в глибинці реакція на нашу постановку однакова — захват.

- А як ви працювали над своїм образом? Консультувалися зі справжніми трансвеститами, щоб ваша роль була якомога переконливішою?

— Деякі моменти справді вивчали, консультувалися, тому що це — особливий стиль життя. Яскрава форма, шоу... Трансвестити — це не просто чоловіки, які одягають жіночий одяг. Це — інша культура. Вони шиють костюми на замовлення. Ми теж спеціально замовляли костюми у кравців, які вміють їх робити. Тому що театральні костюмери, художники не зовсім знайомі з цією технологією і специфікою. Маклаков уважно і прискіпливо вивчав усі нюанси, тому у нас у виставі все витримано точно і правдоподібно.

- Ця вистава, окрім іншого, ще й про боротьбу зі стереотипами...

— Головне у постановці не стереотипи, а людські стосунки. Людина людині має бути другом, інакше цивілізація не виживе. Починаємо жити віртуальним життям і забуваємо про цінність людського спілкування, взаємодопомоги. Стереотипне сприйняття інших це — лише обгортка, суть конфлікту глибша.

- Вам у роботі неодноразово доводилось ставати жертвою стереотипного сприйняття, ролей, які накладали на вас свій відбиток. Після зіркової ролі у “Дні народження Буржуя” вас тривалий час називали Костею. А після реклами горілки “Старий друже” ходили чутки, що у вас проблеми з алкоголем...

— Люди оцінюють тебе за образом, який ти граєш. І так тебе сприймають. Але коли відбувається накопичення різних персонажів, то вони починають розуміти, що ти — актор. І це — твоя професія. Сьогодні граєш алкоголіка, завтра — трансвестита, а післязавтра — Гітлера. І що тепер? Комусь більше подобаються мої театральні роботи, комусь — мої ролі в кіно. Все — індивідуально. Нормально ставлюся до того, що іноді мене плутають з персонажами. Розумію, що у кожного — свій рівень розуміння, освіти, від яких залежить, як вони оцінюють речі і людей довкола.

- Неодноразово говорили, що театр для вас — натхнення, а кіно, серіали — спосіб заробітку. Ситуація не змінилася?

— На жаль, практично нічого не змінилося. Україна все-таки не є виробником свого кіно, тому сподіватися отримати якусь таку надзвичайно хорошу роль не випадає. Надії на це мало. Те, що у нас знімається, виробляється, кіно, серіали, це переважно спільні з Росією проекти. Очевидно, що всі головні ролі отримують російські актори. Сподіваюся, що українське кіно колись таки заявить про себе і буде конкурентоздатним. Тоді з’являться і герої, які принесуть натхнення і радість від творчості.

- Неодноразово чула від акторів, які знімаються у російсько-українських проектах, про упереджене ставлення режисерів, продюсерів, знімальної команди до українських акторів. І воно проявляється не лише в тому, що їм не світять головні ролі, а й в тому, що їм суттєво менше платять, ніж російським колегам, пропонують гірші умови праці. Чому так?

— Таке справді є. У нас практично відсутня система агентств, які слідкують за всіма правами артистів, за виконанням договорів з ними. У Москві всі артисти працюють через агентства. Актор не веде діалоги із замовниками, це робить його агент, який відстоює права артиста, кращі умови для нього, гонорари.

— Зараз в українському кінематографі відчувається відлига. На екрани вийшов фільм Михайла Іллєнка “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”, “Звичайна справа” Валентина Васяновича... У процесі роботи кілька кінопроектів, і Олеся Саніна, і Володимира Тихого...

— Дай Бог, дай Бог... Але наразі те, що є, — крапля в морі (зіт­хає. — О.З.).

- Як учасник процесу, як вважаєте, у чому проблема, чому так повільно рухаємось?

— Державі зараз не до кіно. Не треба винаходити наново велосипед. У Росії свого часу прийняли закон про кіно, який дав сильний поштовх вперед. Цей ривок по інерції рухає процес і зараз. У Росії багато свого прокатного кіно, яке йде в кінотетрах і збирає касу та глядачів. Нам всього лиш треба перейняти європейський, російський досвід. Було б бажання. А його немає...

- Чому ви не переїхали до Росії? У вас же була така можливість.

— Чому не переїхав? (Сміється. — О.З). Як чому? У мене тут сім’я, діти. Я вже — не молодий чоловік. Легше переїжджати, коли тебе нічого не тримає. Та й там хіба нас всіх хтось чекає з розпростертими обіймами? Ні. Там все треба починати спочатку, завойовувати публіку, авторитет... А це не так просто. А тут у мене є театр, який люблю і якого там не буде. Люблю Україну. А Москва — не моє місто. Втомлююся сильно від неї. Від її конкуренції, боротьби.

- Читала, що у вас був бізнес — козяча ферма у Криму. Досі займаєтеся цією справою?

— Це важко назвати бізнесом. Це було просто хобі. І навіть не моє, а більше моєї колишньої дружини. Зараз я цим вже не займаюся, не маю часу.

- Але ж якісь хобі у вас залишилися?

— Нічого особливого. Люблю взимку кататися на лижах, подорожувати. Постійно займаюся спортом, їжджу на велосипеді.

- Вільний від театру і кіно час присвячуєте доньці Марії. Ви суворий батько чи любите балувати доньку?

— Дитину часом і побалувати треба. На те вона й дитина. Її обов’язок — добре вчитися. Вона його старанно виконує. Якщо у нас виникають непорозуміння, намагаюся з нею про це розмовляти, пояснити свою позицію, а не просто тиснути авторитетом батька. З дитиною найважливіше — розмовляти. Тоді вона зрозуміє, що і чому від неї хочуть. Марія — обдарована дитина. Співає, танцює, пише, імпровізує, шаржує... Поки що хоче бути дизайнером. А як Бог дасть, так і буде розвиватися. Час покаже.

- Те, що батько Марії — відомий актор, впливає на ставлення до неї вчителів у школі, оточуючих?

— Нічого подібного зараз немає. Хоча на початках траплялися різні ситуації у школі, але з часом всі звикли до того, хто вона і хто я. Зараз всі цілком спокійно реагують на її прізвище. Ніяких привілеїв у Маші немає. Категорично проти цього. Вчителі мають оцінювати, що вона вміє, виконує, а не хто її тато і скільки він за навчання платить. Кажу вчителям, щоб оцінювали роботу Маші з усією суворістю. Багато батьків приходять до школи і кажуть: “Що ви погану оцінку моїй доньці чи сину ставите? Ми вам гроші за що платимо?”. Мені шкода таких батьків і їхніх дітей. Вони думають, що якщо платять гроші за навчання, то платять за оцінки, а не за знання. Так вони стимулюють своїх дітей до безграмотності.

- Українську освіту зараз гостро критикують. І є за що. Підручники, форма оцінювання... А як її якість оцінюєте ви?

— Наша освіта — суцільна велика проблема. І починати вирішувати її потрібно з того, що вчителям треба платити нормальну зарплату. Коли вчителька отримує... (мені навіть страшно називати цю мізерну суму), то на що можна сподіватися? Як від них можна щось вимагати?

Довідка «ВЗ»

Володимир Горянський народився 24 лютого 1959 р. на Луганщині. Закінчив Дніпропетровський театральний коледж, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. З 1988 р. актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 2006 р. випустив диск романсів «Негромкий вальс». Лауреат премії «Людина року» в номінації «Актор року» у 2002, 2003 і 2005 роках. У 2008 р. отримав звання народного артиста України. Зіграв у понад шістдесяти кінострічках та серіалах, серед найвідоміших — “День народження Буржуя”, “Право на захист”, “Леді мер”, Право на любов”, “Все включено”, “Цикута”, “Аврора”, “Дурдом”, “Залізна сотня”, “Психопатка”, “Все можливо”, “Віра, надія, любов”, “Єфросинія”, “Акула”... Розлучений. Донька — Марія (9 років).

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Володимир ГОРЯНСЬКИЙ: «Усі головні ролі отримують російські актори. Українським немає на що сподіватися...»