Діти йдуть під воду тихо. І помирають від спеки, «заснувши»

Незалежна фахівчиня з оцінки ризиків, засновниця навчальних проєктів Олена Лізвінська вже понад 10 років займається безпекою дітей та підлітків. Розповідає про два основні ризики, що загрожують нашим нащадкам влітку, – воду і сонце.

ТОП-5 міфів про відпочинок на воді, в які вірить багато батьків

Міф №1. “Моя дитина вміє пла­вати, а значить, з нею все буде га­разд».

Олена Лізвінська розповідає: коли вона проходила практику під час од­ного з навчань, їй випало чергувати біля дитячого басейну. Там вона й ста­ла свідком ситуації, коли двоє хлопча­ків з’їжджали гіркою у басейн. Обидва впевнено трималися на воді. Один, спускаючись, випадково застрибнув своєму товаришу на шию, і той пішов під воду. Що зробив цей хлопчик – ви­нуватець інциденту? Ні, він не побіг кликати рятувальників чи дорослих на допомогу, а просто втік. Він не бачив, як його друга витягували з води. По­страждалому пощастило – він лише злякався та наковтався води. Але чи допомогло б йому вміння плавати, якби поряд нікого не було?

Міф №2. «Тут неглибоко, тож ні­чого не трапиться».

«Переглядала сюжет одного з блогерів, в якому той натхненно роз­повідав, що там, де він відпочиває, є басейн для малюків. І з особливим за­хватом підкреслював, що діти можуть купатися без контролю (!) дорослих. Мовляв, це дуже зручно. Але. Літо. Басейн або море. Спека. Сонячний удар. Дитина, сидячи у воді «по колі­но», втрачає свідомість і... все», – кон­статує експертка.

Міф №3. «Відлучуся на хвилин­ку. Куплю пиво/воду/в туалет збі­гаю, поки діти бавляться у воді. На­віщо їх зайвий раз смикати?».

«Поняття «хвилинка» у всіх різне, – каже Олена Лізвінська. – Згідно зі статистикою, дитині, щоб втонути, до­статньо 10-30 секунд. Щоб втратити дитину з поля зору, коли вона піде під воду, – 2 секунди. Дорога за напоями займає набагато більше часу. Пораху­ємо?»

Міф №4. «Дитина у нарукавни­ках/на колі/матраці, а значить, все під контролем та безпечно».

«На своїх лекціях я запитувала учасників, як часто вони перевіряють «спорядження» перед купанням. Пе­ревіряє 1-2 людини, і то не завжди, а тільки перед початком купального се­зону. Крім того, всі перелічені засоби не гарантують 100% безпеки дитини на воді. Якщо ви думаєте по-іншому, то дуже помиляєтеся і наражаєте свою дитину на велику небезпеку», – підкреслює фахівчиня з безпеки. На­рукавники за навантаження почина­ють спускати повітря. На колі дитина може легко перевернутися, а з матра­ца – зіслизнути».

Міф №5. «Тут повно людей – до­поможуть і витягнуть, якщо що».

«У далекому дитинстві моя мама так врятувала чужого хлопчика на пля­жі у Лазурному, вщерть заповненому людьми, – ділиться спогадами Олена Лізвінська. – Вона єдина помітила, що дитина пішла під воду, та вчасно від­реагувала. Затямте одне: на вашій дитині залежить лише вам. У мережі є тисячі записів з відеокамер, де діти тонуть у басейнах за лічені секунди. У натовпі дорослих. А чому? Бо всі за­йняті собою. Не побачили. Не заува­жили. Не звернули уваги».

«Неважливо, в якій воді тоне дити­на. Неважливо, на чому і з чим вона плаває. Неважливо, вміє вона плавати чи ні. Коли дитина перебуває у воді, завдання батьків або дорослих, які її супроводжують, – зосередити всю увагу на ній. Повторю 100 001 раз. У фільмах брешуть, коли показують, як люди, тонучи, голосно кличуть на до­помогу і розмахують руками. В реаль­ному житті все по-іншому. Дитина йде під воду з головою миттєво. І тоне. Тихо», – підкреслює експертка з без­пеки.

Машина, залишена на сонці, – справжня «душогубка»

Олена Лізвінська пропонує своїм читачам уявити ситуацію: “Вам за­пропонували, що вас “підвезуть”, і так вийшло, що потрібно посидіти в авто 3 хвилини. Водій пішов. Конди­ціонер не працює. Вікно лише трохи прочинене. Вам спекотно і стає ще спекотніше. Води під рукою немає. Ще й сонце світить прямо у вікно. Ми­нуло більш як 3 хвилини. Вам душно. Ви обливаєтеся потом, але не можете відкрити автівки – у вас немає ключів. Хочете зателефонувати й виявляєте, що мобільний залишився вдома. Вам уже дуже погано. Ви штовхаєтеся в машині, гамселите руками у панель приладів, щоб спрацювала сигналіза­ція, але все безрезультатно... Уявили? Тепер ви приблизно розумієте відчут­тя дитини, яку залишили на стоянці у салоні автомобіля. Пристебнутою в автокріслі. Саму. Нагадую: зараз літо. Сьогодні, наприклад, у тіні було +31⁰С. Цього року мені вже доводилося роз­шукувати батьків дитини, яка плакала одна в авто. На сонці. Можливо, до­велося паркуватися, де було вільне місце. Можливо, сонце перемісти­лося і машина опинилася на сонці. Можливо, мама просто поспішала і паркувалася, де ближче. Варіантів багато. Але деталі у цьому випадку неважливі. Важливий факт: залишати дитину в автівці – означає піддавати її життя смертельній небезпеці! За­вжди. А зараз особливо. Ті, хто думає, що за 20-40 хвилин з дитиною в авто нічого не трапиться, помиляються. Багато хто думає, що дитина за цей час встигне поспати, батьки швидко залагодять свої справи, куплять все необхідне без капризів, криків і плачу та побудуть наодинці зі своїми думка­ми за горнятком кави у найближчому кафе. Тільки от цифри та міжнародна статистика фіксують загальне збіль­шення кількості дитячих смертей саме в припаркованих автомобілях”. За словами експертки, у деяких країнах ця проблема набула таких масштабів, що були розроблені спеціальні при­лади, які нагадують батькам за виходу з машини, що вони залишили дитину всередині.

Олена Лізвінська наводить кілька ситуацій зі своєї практики. 1. Молоді батьки вирішили не будити своє три­місячне немовля і залишили його в автівці на стоянці. Дитя перебувало в автокріслі. Коли повернулися з ма­газину, у дитини вже не було дихання і врятувати її не вдалося. 2. Татко «на хвилинку» залишив своїх дітей в авто і пішов на зустріч, яка затягнулася. Сон­це перемістилося, і діти опинилися під палючими променями. Перехожі роз­били скло в автомобілі, щоб звільнити дітей і ще 30 (!) хвилин чекали на главу сімейства. «Про те, що могло б тра­питися з дітьми, якби не перехожі, не хочеться навіть думати!» – не приховує свого обурення фахівчиня.

«Важливо пам’ятати, що діти – це не маленька копія дорослої людини. У ді­тей, з огляду на їхній вік та фізіологію, набагато швидше підіймається тем­пература тіла. Вікно, яке злегка про­чинене (бо ж злодії!) взагалі не рятує ситуації. Крім ризику загинути від спе­ки та зневоднення, під час війни є ще мільйон інших ризиків», – наголошує Олена Лізвінська. Наводить ще кілька прикладів:

«1. Мама залишила трирічну доне­чку в авто. Автомобіль разом з дити­ною викрали зловмисники. Дівчинку висадили на трасі (!) за 20 км від місця викрадення машини. Як гадаєте, мама пост про це написала? 2. 1,5-річну ди­тину залишили саму в автомобілі. Вона заплуталася у ременях безпеки й за­дихнулася. Коли мама повернулася, малюк вже помер. 3. Батьки залишили дитину в припаркованому авто на АЗС, а самі пішли в кафе. Раптово автівка загорілася. Лише завдяки блискавич­ній реакції співробітників АЗС дівчинка не постраждала. А якби не помітили й не відреагували? Також у своїй практи­ці я стикалася з ситуаціями, коли дити­ну випадково забували в машині. Щоб цього не трапилося:

• залишайте на задніх сидіннях те, без чого не можете обійтися, вийшов­ши з автомобіля;
• можете залишати іграшку в авто­кріслі та перекладати її вперед, коли розміщуєте дитину в автокріслі;
• виробіть звичку оглядати авто пе­ред тим, як його закрити.

Якщо ви побачили у припаркованій автівці дитину, яка сама і плаче, спітні­ла, лежить у кріслі/на сидінні без свідо­мості («спить»):

• змусьте запрацювати сигналіза­цію;
• розбийте вікно, щоб дістати ма­люка;
• викличте «швидку» та поліцію;
• попросіть свідків інциденту зали­шитися.

Після того, як звільните дитину з пастки:

• віднесіть її у тінь;
• напоїть та обмийте водою;
• зніміть з неї зайвий одяг;
• до приїзду медиків не залишайте дитину без нагляду;
• дочекайтеся батьків або інших до­рослих, які її супроводжували», – під­сумовує Олена Лізвінська.