Найстрашніші епідемії в історії людства: чим все закінчилось

Чума Юстиніана

Три найбільш смертельні пан­демії в історії людства були ви­кликані однією і тією ж бактерією — чумною бацилою Yersinia pestis. Перша з них — і перша пандемія в історії людства — вибухнула у Кон­стантинополі, столиці Візантій­ської імперії, 541 р. до н.е. Її за­везли з Єгипту через Середземне море, з даниною, яку завойова­ний Єгипет платив зерном візан­тійському імператору Юстиніану. Разом із зерном до Константи­нополя прибули і щури, які поши­рили заражених бліх по всьому місту. Чума вихором рознеслася Європою, Азією та Північною Аф­рикою, вбивши від 30 до 50 міль­йонів людей — майже половину населення цивілізованого світу. Тоді люди не знали, як лікуватися, і намагалися лише уникати зара­жених. Епідемія скінчилася, лише коли заражати не було кого: всі, хто не помер, перехворіли в тій чи іншій формі та отримали імунітет.

Чорна смерть — винахід карантину

Чума повернулася в Європу через 800 років. Епідемія «чорної смерті», що вибухнула в 1347 році, за рік забрала близько 200 мільйо­нів життів. Саме тоді, в XIV столітті, європейці вперше чітко усвідоми­ли, що причиною зараження стає контакт із зараженою особою, і почали вживати послідовних за­ходів, щоб уникати таких контактів. Першою вдалась до цього влада порту Рагуза, що перебував під контролем Венеції: вона почала залишати новоприбулі кораблі на рейді спочатку на 30, а потім і на 40 днів. Весь цей час ніхто не мав права сходити з корабля на берег. Тільки якщо впродовж зазначе­ного терміну ніхто на борту не за­хворів, корабель міг прийти в порт, а матроси — вийти у місто. Досвід виявився вдалим: зараження в місті припинилися. Тоді від італій­ської назви цифри 40 і пішло слово «карантин».

Велика лондонська чума

За 300 років, з 1348 по 1665 роки, у британській столиці було зафіксовано близько 40 спалахів чуми — частіше, ніж раз на деся­тиліття. У кожну з епідемій у бри­танській столиці гинуло близько 20% населення. На початку XVI століття в Британії вперше вий­шов закон про ізоляцію хворих. Будинки хворих позначали тюком сіна, прив’язаним до жердини або конов’язі біля входу. Той, у кого в родині були хворі, повинен був ви­ходити на вулицю з палицею білого кольору. Котів і собак масово вби­вали, оскільки вважалося, що вони переносять чуму. Велика лондон­ська чума 1665 року стала останнім і найсильнішим спалахом хвороби. За 7 місяців вона забрала життя 100 000 лондонців. Для боротьби із хворобою всі публічні заходи в місті було скасовано. Хворих си­ломіць закривали у їхніх будинках, позначаючи двері червоними хрес­тами із написом: «Боже, помилуй нас!» Мертвих звалювали на вози і закопували у спільних могилах. Ці жорсткі заходи таки дозволили по­кінчити з чумою назавжди.

Чорна віспа — перші щеплення

Чорна віспа була споконвіч­ною «мешканкою» Старого Світу, вбиваючи трьох з десяти хворих і залишаючи іншим на пам’ять по­творні шрами. Але число смертей в Європі здалося дрібницею, коли віспа у XV столітті разом з пер­шими мандрівниками прийшла в Америку і десятками мільйонів почала викошувати тубільне на­селення, яке не мало природного імунітету до хвороби. За століття від віспи загинуло від 90 до 95% тамтешнього населення нинішніх територій США і Мексики. До при­буття конкістадорів у Мексиці на­лічувалося 11 мільйонів жителів, а через кілька десятиліть їх за­лишився один мільйон. З чорною віспою вдалося покінчити лише в кінці XVIII століття. Порятунком стала перша в історії людства вак­цина. Британський лікар Едвард Дженнер відкрив, що доярки не­чутливі до чорної віспи. Як вияви­лося, практично всі вони хворіли на коров’ячу віспу, безпечну для людини, після чого у них виро­блявся імунітет до «людської вер­сії» хвороби. Дженнер провів екс­перимент: він заразив 9-річного сина свого садівника коров’ячою віспою, а потім піддав його дії бактерій чорної віспи. Хлопчик не захворів. Тоді Дженнер почав ма­сово застосовувати цей метод. «Фінальним підсумком цієї прак­тики може стати повне знищення чорної віспи», — писав він, і мав рацію: через два століття, 1980 року, Всесвітня організація охо­рони здоров’я заявила, що віспа повністю стерта з лиця землі.

Холеру перемогли гігієністи

На початку і у середині XIX сто­ліття холера вбивала в Британії що­річно десятки тисяч осіб. Медицина того часу стверджувала, що хворо­ба поширюється через «міазми», що містяться в поганому повітрі. Але британський лікар Джон Сноу запідозрив, що важка хвороба, яка вбиває людей за кілька днів після прояву перших симптомів, хова­ється не в повітрі, а у питній воді Лондона. Він переглядав записи у госпіталях і моргах, вивчаючи міс­ця спалахів, і створив географічну карту смертей від холери за 10 днів. Знайшов місце, де померло близько 500 чоловік, навколо ко­лодязя на Брод-стріт, популярного в місті джерела питної води. Він переконав міську владу закрити колонку на Брод-стріт — і заражен­ня припинилися. Це досягнення не знищило холери миттєво — але стало першим кроком до розумін­ня її причин і боротьби з хворобою засобами гігієни та очищення пит­ної води. Сьогодні холера знищена в розвинених країнах, але в країнах третього світу її спалахи трапля­ються регулярно і пов’язані саме з якістю питної води.

Підготував Руслан Сергієнко.