Вони любили Україну і за це їх називали українськими буржуазними націоналістами

3 листопада 1937 року було розстріляно Леся Курбаса та Миколу Куліша. Загалом в один день, за рішенням несудових органів, було страчено 134 представники української інтелігенції — цвіт української нації. «Розстріл Відродження» був присвячений 20-річниці жовтневої революції.
У період із 27 жовтня до 4 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох совєцька влада розстріляла 290 українців. Серед них були вчені, культурні, державні діячі, священнослужителі. Через це Сандармох називають «українською Голгофою», або місцем загибелі «розстріляного відродження.»

3 листопада минає 85 років від того дня, коли радянська влада розстріляла осіб, які у «розстрільних списках» були позначені як «українські буржуазні націоналісти». Серед тих, кого тоді вбили — Лесь Курбас та Микола Куліш.

Лесь Курбас — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Режисер та керівник театру «Березіль». Сучасник російських театральних діячів Таїрова та Станіславського. Літературні критики вважали Курбаса вищим за них. Однак Радянський Союз не дав українцеві створити свою школу.

Микола Куліш — український драматург, основоположник театру абсурду в українській драматургії. Вів багаторічну плідну співпрацю із трупою театру «Березіль» і його режисером, уродженцем Галичини Лесем Курбасом, який став його другом і побратимом.

Микола Куліш у розстрільному списку значився 177-м, а Лесь Курбас — 178-м, тому, на думку дослідників, прийнято вважати, що їх було вбито однією кулею. Начебто, з метою економії.

Розстрілювали українську інтелігенцію 1930-их років НКВДист Михайло Матвєєв зі своїм помічником. Вони розстрілювали «Соловецький етап». Це 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення.

Михайло Матвєєв — основний виконавець розстрілів — був нагороджений орденом Червоної Зірки «за успішну боротьбу з контрреволюцією». Розстріли повинні були проводитись у суровій таємниці, проте відбувся «витік інформації».

Окрім Куліша та Курбаса, у Сандармоху були розстріляні письменник та лідер неокласиків Микола Зеров, письменник Марко Вороний, письменник Валер’ян Підмогильний, політик Сергій Грушевський, політик, прем’єр-міністр УНР Володимир Чехівський, письменники та громадські й культурні діячі Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, поет Павло Филипович, поет Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, актор Олекса Слісаренко, письменник Михайло Яловий та інші.

Усі ці люди хотіли свободи й права розпоряджатися власною долею, вони знали інше життя. Їхні долі було вирішено і знищено тоталітарним сталінським режимом. Вони вважалися винними вже тому, що їх не можна було перетворити на зразкових радянських громадян — безликих гвинтиків тоталітарної системи.

Видатні представники українських політичних, військових, інженерних, наукових, селянських та мистецьких кіл.

Створювали нові течії в образотворчому мистецтві, літературі, кіно, театрі. Більшість із них мали гарну освіту, дехто знав багато мов, і всі вони займалися самоосвітою. Вони намагались використати будь-яку можливість ознайомитися зі світовою культурою і творили своє видатне, висловлювали свою думку. Але кому це тоді треба було? На думку Сталіна та його приспішників, уже цим вони могли завдати шкоди «робітничо-селянській» державі.