«Співак джазу» — перша звукова стрічка, що зробила революцію в кіно

6 жовтня — великий день в історії кінематографа. Саме цього дня 1927 року закінчилася епоха німого кіно. На екрани вийшов перший звуковий фільм «Співак джазу» компанії «Ворнер Бразерс» (режисер Алан Кросланда). Картина мала величезний успіх і принесла компанії прибуток в 3,5 мільйона доларів. Одну з головних ролей у фільмі зіграв харизматичний Ел Джолсон.

Хоча днем народження кіно вважають 28 грудня 1895 року. Тоді в паризькому кафе на бульварі Капуцинів брати Люм’єри представили широкій публіці перший у світі короткометражний фільм «Прибуття потягу на вокзал Ла Сьота». Апаратура Люм’єрів — легка, зручна і порівняно недорога, швидко набула широкого поширення, і кінематограф став явищем світової культури.

1899 році синхронізувати звук і рухоме зображення спробував англієць Вільям Діксон, що працював в лабораторії знаменитого винахідника Томаса Едісона. Створений ним кінотофонограф давав можливість записувати зображення одночасно зі звуком. Однак проблема точної синхронізації звуку і зображення, а також низька якість звукозапису довгий час не могли знайти свого вирішення, допоки в 1919 році американець Лі де Форест не удосконалив винахід фіна Еріка Тігерштедта, який знайшов спосіб запису звуку безпосередньо на кіноплівку у вигляді паралельних ліній різних відтінків. Однак, жодна з кінокомпаній не проявила інтересу до його технології, і у 1926 році компанія Фореста збанкрутувала.

Першою повнометражною стрічкою, в якій використовувались звукові ефекти і пісенні епізоди, був фільм «Вулиця мрій» Девіда Гріффіта 1921 року. Однак ні він, ні інші більш пізні фільми не містили озвучених діалогів. До середини 1920-х більшість голлівудських компаній шукали розробника технології звукового кіно, і в квітні 1925 року «Ворнер Бразерз» придбали у компанії Western Electric технологію Vitaphone («Живий звук»), яка передбачала синхронізоване відтворення фільму і спеціально записаних платівок на програвачі, що був фізично з’єднаний з двигуном кінопроектора. Випробування новинки було перевірене при зйомках романтичної драми «Дон Жуан» Алана Кросленда, знятої наступного року. В ній кіноряд супроводжувався записом симфонічної музики і кількох природніх звуків.

Окрилені успіхом, брати Ворнери вклали практично всі гроші в новий фільм і 6 жовтня 1927 року в нью-йоркському театрі «Флагман» відбулась прем’єра стрічки «Співак джазу». Вона мала шалений успіх, хоча за сюжетом була досить примітивною, — сентиментальна розповідь про сина кантора синагоги, який всупереч волі батька вибирає естрадну кар’єру. Успіх фільму забезпечили хороший маркетинг, зірковий бродвейський виконавець головної ролі Ал Джонсон (уроджений Аса Йоелсон родом з-під Каунаса) і десять музичних номерів, які разом з кількома репліками-діалогами звучали «з екрана». Жоден з чотирьох братів Ворнерів не зміг бути присутніми на прем’єрі — один з них, Сем, головний ініціатор розвитку звукового кіно, помер напередодні і родині довелось їхати в Каліфорнію на похорон. Зйомки фільму обійшлись у гігантські по тих часах 422 тисячі доларів, але повністю себе виправдали — «Співак джазу» зібрав 3,9 мільйона в США і 2,9 мільйона — за кордоном.

Перша поява вокалу Джолсона припадає на п’ятнадцяту хвилину фільму, а тривалість синхронізованих зі звуком діалогів складає лише дві хвилини — решта сюжету були зв’язані стандартними для німого кіно інтертитрами. І хоча до модного тоді джазу манера співу Джонсона мала досить віддалений стосунок, фільм викликав захопленням глядачів, які аплодували під час сеансу та вибухнули оваціями по його завершенні, і отримав схвальні відгуки преси. 27 вересня 1927 року фільм був показаний у Лондоні, в 1929-у — в Парижі. Цього ж року «Співак джазу» отримав «Почесний Оскар» як «перша звукова стрічка, що зробила революцію в кіно».

На хвилі успіху Ворнери в 1928 році зняли повністю звуковий в сучасному розумінні слова фільм «Вогні Нью-Йорка». Його шалений комерційний успіх (дохід 1 мільйон при бюджеті 23 тисячі) призвів до того, що до кінця 1929 року в Голлівуді всі фільми знімались звуковими, а до кінця наступного року звукове кіно знімали і в більшості країн Західної Європи. Технологія Vitaphone була досить успішною, після 1931 року багато разів модернізовувалась і використовувалась до початку 1960-х.