Передплатити Підтримати

«Найрозумніший спортсмен з усіх, кого я знав»

Мо Берг мав дві пристрасті: бейсбол та шпигунство

Мо Берг. Фото з відкритих джерел

Моріс (Мо) Берг народився у нью- йоркському Гарлемі 2 березня 1902 року в родині єврейських іммігрантів з України. Він став зіркою Вищої ліги бейсболу і одночасно служив у Відділі стратегічної служби у період Другої світової війни.

Мо прийшов на світ третьою дитиною фармацевта Бернарда Берга і домогосподарки Рози Ташкер. Бернард приїхав 1894 року і розпочав своє життя гладильником у пральні. Назбиравши трохи грошей, «виписав» з Європи Розу. Але Бернард продовжував відкладати гроші і відкрив власну пральню, а згодом, продовжуючи свій бізнес, ходив на вечірні заняття на відділення фармацевтики в Колумбійському університеті.

У Гарлемі родина мешкала за кілька кварталів від знаменитого бейсбольного поля Поло Граундс. Це сусідство не минуло безслідно. Мо вже у чотири роки розпочав грати у вуличній бейсбольній команді. 1906 року Бернард Берг купив аптеку у Ньюарку. Тут Бернард знайшов те, що хотів для своєї родини: хороші школи, сусідів, які належали до середнього класу, — і мало євреїв.

З дитинства Мо легко давалися іноземні мови. Іврит та ідиш він засвоїв з батьком. У середній школі хлопець вивчив грецьку, латинську і французьку. Прінстонський університет закінчив з відзнакою, вивчивши там іспанську, італійську, німецьку і санскрит. Граючи у команді Прінстона, Мо Берг, жартуючи, описував гру латиною або санскритом. Навчаючись у паризькій Сорбонні та в юридичній школі Університету Колумбія, пізнав японську, китайську, португальську та угорську. Чоловік, який оволодів такою кількістю мов, мав дві пристрасті: бейсбол та шпигунство. Його талант проявився в обох галузях.

Джон Кіран, колишній спортивний коментатор відомої нью-йоркської газети, говорив про нього так: «Найрозумніший спортсмен з усіх, кого я знав».

1934 року найвідоміші бейсболісти США вирушили у турне до Японії. Берга включили в команду, хоча були сумніви щодо його бейсбольної знаменитості. А пояснення було дуже простим, хоча про це ніхто й не здогадувався. Берг був американським шпигуном і працював для Відділу особливих операцій.

У Токіо він одягнув кімоно і поніс квіти дочці американського посла Джозефа Гру — Сесіль Бертон, яка щойно народила дитину і лежала у лікарні Святого Луки — найвищому будинку японської столиці. Але, крім відвідування дочки дипломата, Берг мав ще одне завдання. Він піднявся на дах будівлі і звідти зняв на кінокамеру ключові пункти міста — гавань, військові укріплення, залізничне депо тощо.

Коли через вісім років, після нападу японців на Перл-Харбор, американці готувалися до вражаючого відповідного рейду на Токіо, генерал Джиммі Дулітл вивчав потрібну місцевість за зйомками Берга.

Під час Другої світової війни Моріс стрибнув з парашутом у Югославії із завданням порівняти успіхи двох партизанських груп, що там діяли, і оцінити значення обох для воєнних успіхів союзників. Берг повідомив, що населення більше підтримує сили Йосифа Тіто. Вінстон Черчілль наказав надавати підтримку силам Тіто, а не сербам генерала Михайловича. Сили Тіто діяли у координації зі Сталіним, у той час як Михайлович був антикомуністом, якого Захід, зрештою, зрадив, зробивши ставку на Тіто і віддавши Югославію Сталіну.

Бергу вже минуло сорок, тож стрибати з парашутом на ворожій території було непросто. Але він продовжував свою шпигунську місію. Зокрема, проник в окуповану німцями Норвегію, зустрівся там з членами підпільної групи, щоб визначити місце розташування таємного заводу з виробництва важкої води — частини зусиль нацистів зі створення атомної бомби. Ця інформація допомогла британській авіації розбомбити і знищити цей завод.

Але питання про те, наскільки просунулися німці у змаганні за створення атомної бомби, залишалося відкритим. Це треба було з’ясувати: якби нацисти встигли зробити бомбу, вони могли б перемогти у війні. Берг (під кодовою кличкою Ремус) був засланий до Швейцарії — послухати лекцію провідного німецького фізика Вернера Гейзенберга, Нобелівського лауреата. Завданням Берга було визначити, наскільки близькі німці до створення атомної бомби. Моріс зумів проникнути в аудиторію повз есесовських охоронців, видаючи себе за швейцарського фізика-аспіранта. В кишені мав пістолет і таблетку ціанистого калію. Якщо би з лекції стало ясно, що нацисти близькі до створення атомної зброї, Берг мав застрелити Гейзенберга, а сам проковтнути таблетку.

Мо сів у першому ряду і зрозумів з лекції, що німцям ще далеко до мети, тому він засипав Гейзенберга компліментами за його виступ і навіть провів вченого до готелю. Його повідомлення було передано ключовим фігурам у групі розробників американської атомної бомби, а це були переважно єврейські вчені з Європи, що втекли від Гітлера. Серед них і львівський математик Станіслав Улям. Згодом до Берга дійшло повідомлення від самого президента Франкліна Рузвельта: «Передайте привіт бейсболісту».

Після війни Берга нагородили Медаллю за заслуги — найвищою американською нагородою, яку може отримати цивільна особа під час війни. Берг відмовився її прийняти, коли йому сказали, що він не може навіть близьким людям сказати, за що нагороджений. Після його смерті (29 травня 1972 року) його сестра прийняла медаль, яка тепер висить у Бейсбольному залі слави.

Післявоєнні роки Моріс прожив спочатку у брата Сема, потім у сестри Етель. Усі троє не мали сімей і були кожен по-своєму нещасливі, хоча і брат, і сестра були влаштовані, а от Моріс став нікому не потрібним. Увесь свій час він присвятив читанню книжок. Писати не хотів, хоча мав пропозиції написати свою біографію. Коли іноді приходив подивитися бейсбольний матч, сидів один, одягнений у строгий чорний костюм, спираючись на парасолю. Медсестра в лікарні у Нью-Джерсі, де він помирав, розповідала, що його останніми словами були: «Як там „Метрополітен“ сьогодні зіграли?». Його останки кремували, а попіл розвіяли над горою Скопус в Єрусалимі.

1996 року ім’я Берга внесли у Національний єврейський спортивний зал слави, а 2000 року — у Бейсбольний Мавзолей Вічних. Берг — єдина особа, чия бейсбольна картка виставлена у штаб-квартирі ЦРУ. 1994 року Ніколас Давидофф написав його біографію «Бейсболіст- шпигун: таємне життя Мо Берга», звідки і стало відомо про його подвиги.