Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

За що стратили Чаушеску?

Довів країну до зубожіння, а сам розкошував до непристойності

Виконуючи волю президента Білорусі Олександра Лукашенка, який вже втратив легітимність, силові структури та спецслужби цієї країни жорстоко розганяють мирні акції протесту, сотнями ловлять «непокірних», викрадають політиків. «Останньому диктатору Європи» пророкують долю Ніколає Чаушеску, який правив Румунією 24 роки — з 1965-го по 1989-й — і поплатився життям за свої злодіяння…

Псу — звання полковника

Створивши культ власної особи, Ніколає Чаушеску оголосив себе довічним президентом Соціалістичної Республіки Румунія, носив титули «Великий вождь», «Геній Карпат», «Повноводний Дунай розуму». За любов до індустріалізації країни його навіть називали «румунським Сталіним». Звісно, культ особи «Генія Карпат» поступався за своєю силою культу Сталіна, однак набагато перевершував його за ідіотизмом.

Диктатор набув певної популярності, бо «загравав» із Заходом та зі Сходом (це робить і Олександр Лукашенко), не особливо прислухався до Москви і засуджував введення радянських військ у Чехословаччину (1968 рік) та в Афганістан (1979 рік). Не приєднався Чаушеску і до «соціалістичного» бойкоту літньої Олімпіади у Лос-Анджелесі.

Впродовж кількох десятиріч румунська економіка розвивалася завдяки експорту агропродукції та нафти. У країні працював іноземний бізнес. Ніколає Чаушеску набрав кредитів у капіталістів з надією побудувати світле майбутнє. (Чималі позики Олександрові Лукашенку тепер надає Росія).

Дружина диктатора Єлена була другою людиною в країні. Пропаганда називала її «матір'ю всіх румунів». Вона опинилася у кріслі першого заступника прем’єр- міністра країни, посаду якого обіймав також Чаушеску. Він патологічно боявся отруїтися чи заразитися якою-небудь хворобою. Після закінчення дипломатичних прийомів та офіційних зустрічей, на яких президенту доводилося тиснути руки своїм співрозмовникам, шеф групи охоронців лив йому на долоні медичний спирт. Під час поїздок за кордон у спальні Чаушеску знімали постільну білизну, яку замінювали білизною, що надходила з Бухареста у запечатаних валізах. Відведений президенту номер обробляли антисептиками. Його завжди супроводжував інженер-хімік з портативною лабораторією, який перевіряв їжу на вміст бактерій, отрути та радіоактивних речовин.

У румунського лідера був улюблений пес — лабрадор Корба, якого йому подарував лідер Ліберальної партії Великобританії. Пес мав розкішну спальню з телефоном та телевізором. У поїздках «товариша Корбу», як прозвали пса у народі, супроводжував лімузин з мотоциклетним ескортом. А румунський посол у Великій Британії щотижня купував у фешенебельному лондонському супермаркеті спеціальні собачі бісквіти і відправляв у Бухарест з дипломатичною поштою.

«Дивацтво» Чаушеску переходило всі межі: як головнокомандувач збройних сил країни він присвоїв Корбі звання полковника!

Агонія режиму

Бої на вулицях Бухареста.
Бої на вулицях Бухареста.

Термін погашення зовнішнього боргу Румунії припадав на середину 1990-х років. Чаушеску запровадив у країні режим жорсткої економії. В Румунії, яку називали «хлібним кошиком» Європи, була введена карткова система на продукти харчування. Жорстко нормувалося електропостачання (для освітлення, наприклад, кімнати можна було використовувати не більш ніж одну 60-ватну лампочку), гаряча вода в будинки подавалася щотижня лише раз. Взимку температура у квартирах румунів становила +14°С…

Власникам автомобілів щомісяця видавали талони на 30 літрів бензину. В одні дні дозволялося користуватися легковиками з парними номерами, в інші — з непарними. Телебачення працювало по 2−3 години щодня — лише для того, щоб пояснити співвітчизникам, чому вони повинні «затягнути паски». Румунія стала найбіднішою країною соцтабору, не рахуючи Албанії.

Усе це призвело до соціального вибуху. 15 грудня 1989 року виступили проти диктатора жителі міста Тімішоара. Чаушеску відразу виступив по радіо і телебаченню із заявою про те, що «дії хуліганських елементів були організовані й розпочаті за підтримки імперіалістичних кіл і шпигунських служб різних зарубіжних країн». Якщо провести паралель з Білоруссю, то Лукашенко стверджував, що у Мінську на марші протесту виходять «здебільшого люди з кримінальним минулим та безробітні», яких «підігрівають» певні сили на Заході. Свої заяви диктатори висловили однаково, наче під копірку.

Чаушеску проводив засекречену нараду з вищим та місцевим керівництвом силових структур, наказав привести збройні сили країни у стан бойової готовності, а «по бунтівниках стріляти без попередження». Він ініціював рішення — партійному керівництву створити дружини самооборони і 21 грудня привезти до Бухареста не менш ніж 50 тисяч «перевірених пролетарів» для демонстрації підтримки керівництва країни і боротьби з «хуліганами». Варто нагадати, що румунська держбезпека («Секурітате») вважалася третьою за своїм потенціалом у країнах соціалістичного блоку — після КДБ (СРСР) та «Штазі» (Східна Німеччина).

За вказівкою Чаушеску у Бухаресті був скликаний мітинг «на захист національних завоювань». (Як ми вже знаємо, такий же прийом використовує і білоруський «бацька»). Звертаючись до мирно налаштованих жителів столиці, диктатор розповідав про загрозу незалежності Румунії. І повідомив про підвищення заробітної плати, пенсій і студентських стипендій на 10 лей (за тодішнім ринковим валютним курсом це становило 2−3 американські центи). Протестувальники освистали Чаушеску вигуками: «Йди геть!». Охорона відвела спантеличеного «Великого вождя» від мікрофона.

Тіла вбитих кидали у копиці сіна і підпалювали…

Провладний мітинг переріс в антиурядові протести. Розпочалася стрілянина по демонстрантах, яка тривала цілу ніч. Точна кількість загиблих досі не відома. Збереглися відомості про те, що тіла вбитих відвозили у приміське село, кидали їх у копиці сіна і підпалювали. А щоб не було запаху людського м’яса, підкидали у вогонь гуму.

Згодом антиурядове повстання підтримала армія. Ходили чутки, що диктатор кинув у бій десантно-диверсійний загін, укомплектований арабами, які проходили військову підготовку під керівництвом «Секурітате».

Вранці 22 грудня бухарестці знову вийшли на вулиці, незважаючи на комендантську годину та заборону збиратися у групи понад п’ять осіб. У повітрі закрутились листівки із закликом не ставати «жертвами спроб перевороту», а йти додому насолоджуватися різдвяною вечерею. Це було цинічне знущання з людей, котрі насправді не могли купити навіть хліба.

Подружжя Чаушеску втекло на вертольоті зі столиці. Воно було змушене приземлитися у полі, бо гвинтокрил був перевантажений і його двигун перегрівся. Диктатор зрозумів, що втекти з країни не вдасться. Два його охоронці захопили приватну машину з водієм і, погрожуючи зброєю, наказали їхати до Тигровіште (місто на півдні Румунії. — Прим. авт.). Там люди закидали легковик камінням. Ніколає і Єлена ховалися у лісі, проте з настанням темряви повернулися у місто, де потрапили під арешт.

Військовий трибунал провів судове засідання у Тигровіште, яке тривало півтори години. Ніколає і Єлену визнали винними у геноциді, підриві державних інституцій, спробі втечі з країни з використанням коштів на загальну суму понад мільярд доларів, що зберігалися в іноземних банках. Обох засудили до смертної кари.

«Поставте їх до стінки, — наказав солдатам генерал Віктор Станкулеску. — Спочатку його, а потім її». Подружжя провели до стіни солдатської вбиральні. Сотні добровольців виявили бажання розстріляти диктаторську пару. Для виконання вироку відібрали чотирьох — офіцера і трьох солдатів. Перед стратою Чаушеску встиг заспівати «Інтернаціонал» і вигукнути: «Я не заслуговую…». «Він поглянув мені в очі й зрозумів, що помре зараз, а не колись у майбутньому, і заплакав», — згадував Дорін-Маріан Чирлан — один з учасників розстрільної команди.

У Ніколає та Єлену було випущено 120 куль. Рівень ненависті до «комуністичного імператора» був настільки високим у країні, що розправу над ним у місцевих ЗМІ назвали «вигнанням антихриста на Різдво».

Схожі новини