Передплатити Підтримати

Його благословив сам Чукарін…

4 квітня святкуватиме 60-річчя Богдан Макуц — видатний львівський гімнаст, чемпіон Олімпіади-1980

Таких, як Богдан Макуц, називають «живчиками» — стільки у нього енергії, ідей, хорошого настрою, якими любить ділитися з людьми. Таким Бодя був із дитинства. Хотів займатися усім, що йому подобалося. З малих літ танцював, плавав, співав, вчився грати на акордеоні. Хоча у школі вчився непогано, але незабаром почав не встигати ні на секції, ні з навчанням. До того ж потрапив раз на очі директору школи, коли до класу на четвертому поверсі влазив крізь вікно. Ледь зі школи не вигнали за погану поведінку… Та якраз у Львові відкрили спортінтернат (нині — Училище фізичної культури), куди й потрапив Богдан. Бо на той час почав займатися спортивною гімнастикою, і так її вподобав, що відмовився від інших захоплень.

Богдан зрозумів, що гім­настика — це те, що йому треба: можна було стри­бати, перевертатися, крути­ти сальто. У школі, зізнався, його прозивали «макакою»: так спритно він лазив по деревах на шкільному подвір’ї. Вчитель фізкультури Олена Володи­мирівна побачила у моторно­му 4-класнику спортивну об­дарованість і відвела його до тренера ДЮСШ-5 Валентина Францкевича. А той через кіль­ка місяців прийшов з Макуцом до свого колишнього учня Єв­гена Пайтри, що якраз розпо­чав роботу в спортінтернаті: «Це Богдан Макуц. Здається, дуже перспективне бісеня».

Худенький чорнявий хлоп­чик виділявся серед ровесни­ків настирливістю в освоєн­ні гімнастичних елементів. Якщо треба було зробити щось заду­мане, буквально зі шкіри вила­зив, а намагався зробити. Тре­нер старався дати новачкові, у здібності якого повірив, солід­ний фундамент загальної підго­товки — перш ніж переходити до освоєння складнішої програми. Тому перший виступ на помос­ті не був блискучим, малий Ма­куц не запам’ятався фахівцям. Це був турнір на призи багато­разового олімпійського чемпіо­на, львів’янина Віктора Чукарі­на, а нагороди юним учасникам змагань вручав сам Чукарін. Він і сказав під час нагородження: «Богдане, я тебе вітаю, але знай, що пам’ятають тільки перших». Ті слова Віктора Івановича стали для Макуца девізом на все життя.

Із плином часу складна про­грама юного львів’янина, яку виконував з елегантністю та ви­тонченістю (далася взнаки тан­цювальна підготовка), заціка­вила тренерів юнацької збірної. Богдана почали запрошувати на тренувальні збори, де він ста­ранно виконував настанови тре­нерів. Результати стрімко рос­ли, Макуц демонстрував щораз вищу майстерність.

1978 року Богдан став чемпіо­ном світу серед юніорів, срібним призером відкритого чемпіонату США, переможцем міжнародних змагань на приз газети Moscow News. А наступного року пере­міг на Універсіаді в Мехіко, здо­бувши шість золотих нагород, і став володарем великої срібної медалі у багатоборстві та малих золотих (за виступи на брусах і в опорному стрибку) на чемпі­онаті Європи в німецькому Ес­сені. У кінці передолімпійського 1979 року журналісти Львівщи­ни назвали Макуца найкращим спортсменом року.

І настав 1980-й, рік москов­ської Олімпіади, на якій Бог­дан так мріяв виступити й здо­бути нагороди. Але… У квітні на міжнародних змаганнях у Мо­скві під час виконання впра­ви на поперечці Макуц невдало приземлився й опинився у гіп­совому корсеті — сталося змі­щення шийного хребця. Така травма могла вивести його зі складу збірної, і тоді — проща­вай, Олімпіадо! Але Богдан зро­бив майже неможливе. Навіть лікарі не могли повірити, що че­рез кілька місяців, які залиша­лися до олімпійського старту, він зуміє не тільки відновитися, а й набрати потрібну спортивну форму. Якби тренери не поста­вили Макуца на роль «забійни­ка», який виступає у гімнастич­ній команді першим, то хтозна, якими були б підсумки змагань. За традицією, «забійнику» судді не ставлять надто високі оцінки, адже попереду ще виступи лі­дерів. Богдан дотепер переко­наний: якби не ота роль, міг би сміливо розраховувати на «зо­лото» у багатоборстві та фіналь­ні виступи на кількох снарядах… Утім, «золото» Олімпіади-1980 Макуц усе-таки виборов — у ко­мандному заліку, в складі збір­ної СРСР.

Наступного, 1981 року, на чемпіонаті світу Макуц мав поє­динок за абсолютну першість з Юрієм Корольовим із Владіміра (вихованцем відомого гімнаста Ніколая Андріанова), якому за рі­шенням суддів в останній впра­ві «поступився» в сумі багато­борства лише на 0,15 бала… Так Богдану й не вдалося зійти на найвищу сходинку в особистих змаганнях світових чемпіонатів.

Залишалася надія на ви­ступ на Олімпійських іграх 1984 року в американському Лос-Анджелесі. Але через політич­не рішення комуністичного ке­рівництва СРСР бойкотувати ті Ігри уся чотирирічна підготов­ка спортсменів пішла «котові під хвіст». Богдан розповідав, сум­ну новину гімнастам повідоми­ли під час тренування. Почув­ши про бойкот, Макуц зрозумів, що ще чотири роки до наступної Олімпіади не зможе змагатися на найвищому рівні, тож продо­вжувати життя у спорті більше не мало сенсу.

Макуц закінчив змагатися че­рез два роки, не дочекавшись Олімпіади-1988 у Сеулі. Зате швидко виріс як арбітр, його знали як об’єктивного і компе­тентного суддю міжнародної категорії. Мабуть, пригадуючи, як колись «засуджували» його, як його це ображало, ніколи не дозволяв собі несправедливої оцінки спортсмену. Був олімпій­ським арбітром в Атланті (1996) та Сіднеї (2000), де нарешті по­бачив величаве свято відкриття олімпійських змагань. Бо 1980 року у Москві так і не вийшов на парад відкриття, хоча й при­міряв вихідний костюм з кра­ваткою. Адже наступного дня розпочиналися змагання, і не можна було витрачати енергію та емоції…

Нині Макуц опікується розви­тком армійського спорту, живе у Києві. Хоча дружина Леся і син Тарас так і залишилися у Львові, куди Богдан часто повертається. Особливо любить приїжджати на спортивні заходи, пов’язані із зу­стрічами з дітьми, з молоддю — «Олімпійський урок», «Олімпій­ський тиждень». Охоче приймає запрошення виступити у рідному університеті фізкультури, який теж закінчив його син, за спор­тивним фахом — тенісист. Бог­дан Макуц дуже бідкається, що Львів покидають кваліфіковані тренери, без яких важко уявити подальший розвиток гімнастики у регіоні. На жаль, вид спорту, в якому Львів має найбільше олім­пійських медалей, у нашому міс­ті відійшов у тінь…

Довідка «ВЗ»

Богдан Макуц (нар. 4 квіт­ня 1960 року) — видатний укра­їнський гімнаст, заслужений майстер спорту, олімпійський чемпіон (1980), чемпіон світу в командних змаганнях (1979, 1981), срібний призер чемпіо­нату світу у багатоборстві (1981) і командній першості (1983), ба­гаторазовий призер чемпіона­тів світу та Європи у вправах на окремих снарядах, абсолютний чемпіон юніорського чемпіона­ту Європи (1978).