«Вшанування Андрея Шептицького потрібне не так йому, як нам»

2020-й оголошено Роком Великого Митрополита

29 липня цього року відзначатимуть 155-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Яворівська районна рада і райадміністрація оголосили 2020 рік Роком Андрея Шептицького. І мають для цього усі підстави, адже граф Роман Марія Олександр (повне ім’я Митрополита) Шептицький народився і відправив свою першу Службу Божу саме у Прилбичах на Яворівщині. Уже розписано заходи, що відбуватимуться протягом року не лише на батьківщині Митрополита, а й в усьому Яворівському районі. І одним з перших пунктів став промотур на Яворівщину для львівських гідів, участь у якому взяла і журналіст «ВЗ».

— Яворівщина — це бренд. І не лише історичний, а й еконо­мічний, — сказав журналістові «ВЗ» голова Яворівської районної ради Володимир Сичак. — А ще суспільно-культурний пласт, починаючи від кухні, за­кінчуючи велетнями українського духу. Це і Андрей Шептицький, і Роман Шухевич, і Юрій Липа, і Осип Маковей. Маємо мож­ливість відчути дух тих славних українців, які тут жили, багато чого у них навчитися. Бо, мабуть, не стільки потрібно Шептиць­кому наше вшанування, як нам це потріб­но. Вивчаючи його праці, розуміємо, що це був велетень духу, який думав ще сто років тому про те, що на нас чекає через сто років попереду. Митрополит був і за­лишається тим дороговказом, як зроби­ти, насамперед, Україну духовною. А якщо вона буде добре розвинутою духовно, то обов’язково буде матеріальний достаток. Тому робимо все для того, щоб ця постать була належно пошанована. І тішуся з того, що нас підтримують і обласне керівництво, і керівництво держави.

Митрополит Андрей Шептицький — представник галицького польсько-укра­їнського графського роду. Шляхетний рід отримав своє прізвище від родового маєтку — села Шептиці (Шептич). Мама Митрополита, польська письменниця і художниця Софія Шептицька, дочка ві­домого польського драматурга графа Олександра Фредра, автора знаменитої комедії «Дами і гусари», вийшла заміж за графа Івана Шептицького. Софія вільно спілкувалася чотирма мовами, грала на фортепіано, успадкувала від батька літе­ратурний хист. І була глибоко побожною жінкою. Від цього шлюбу народилися се­меро синів, двоє з яких померли у ран­ньому віці (Стефан мав лише два роки, а Юрій — 17). Роман став Митрополитом Андреєм, Казимир — отцем Климентієм. Климентій Шептицький помер як муче­ник за віру, на засланні в ГУЛАГу, 1950 року. Син Станіслав закінчив військо­ву академію у Відні, став видатним гене­ралом Війська Польського та міністром оборони. Син Олександр був землевлас­ником (загинув від рук гестапо в червні 1940 року), а син Леон Шептицький за­лишився в маєтку батьків у Галичині, де у вересні 1939-го був разом із дружиною розстріляний НКВС.

У Прилбичах свято шанують пам’ять про Владику. Там збудували нову церк­ву, поруч з якою Музей Митрополита Шептицького, а на подвір’ї встановлено пам’ятник двом великим священникам, рідним братам — отцю Андрею та отцю Климентію Шептицьким. Село доволі ве­лике, налічує близько 800 дворів. На­впроти церкви і Музею — Народний дім, на місці якого колись стояв розкішний маєток родини Шептицьких.

На подвір’ї церкви, яку прилбичани збудували на честь Митрополита, встановлено пам’ятник двом великим священникам, рідним братам – отцю Андрею та отцю Климентію Шептицьким.

Художній керівник Народно­го дому Надія Королевич досконало знає біографію роду Шептицьких, який бере початок ще з ХІІІ століття. У цьо­му роді було чимало єпископів — Вар­лаам Шептицький, Митрополит Київ­ський Атанасій Шептицький, за часів якого було розпочато спорудження со­бору Святого Юра у Львові. А завершив будівництво Собору — Лев Шептицький, єпископ Галицький.

За словами Надії Королевич, у 9-річ­ному віці Андрей Шептицький не їв со­лодкого. На запитання матері, чому від­мовляється від солодощів, майбутній Митрополит відповів: «Мамо, це поку­та за мої гріхи». А під час навчання у Кра­ківській гімназії Роман сказав батькові, що має намір стати греко-католицьким священником. Для батька це був шок. І він відіслав сина до війська, сподіваю­чись, що після повернення Роман змі­нить свою думку. А потім було навчання в Ягеллонському університеті у Кракові. Роман став доктором юриспруденції, але бажання бути священником його не по­кидало. Батько змирився, і Роман пішов до Добромильського монастиря. І свою першу в житті Літургію майбутній Митро­полит Андрей відслужив у рідних Прил­бичах.

Митрополит Андрей був простим і доступним для простого люду. Час був тяжким, бо його священнослужитель­ська діяльність припала на міжвоєнні часи — між Першою і Другою світовими війнами. Він допомагав вдовам і сиро­там. Не забував і про рідні Прилбичі, де заснував дитячий садок, де виховували дітей до трирічного віку.

Востаннє уся родина Шептицьких з’їхалася у Прилбичі влітку 1939 року.

За часів радянської влади Митро­полита Андрея було оголошено воро­гом, над компрометацією Шептицько­го працював цілий відділ НКВС. Андрей Шептицький є засновником Греко-ка­толицької богословської академії у Львові, збудував чотири загальноос­вітні школи, дві духовні семінарії, фі­нансував навчання здібної молоді за кордоном, зокрема музичну освіту Со­ломії Крушельницької, малярську шко­лу Олекси Новаківського, заснував перший в Україні Національний музей, придбавши для нього понад 15 тисяч експонатів.

Живе у Прилбичах і пані Катери­на — жива історія, якій 92 роки, і яка пам’ятає племінниць Андрея Шептиць­кого, Ізю й Кшисю, які зараз живуть у Польщі. Пані Катерина, яка має ключі від костелу, спираючись на ціпок, при­йшла до напівзруйнованого римо-като­лицького костелу родини Шептицьких.

Пані Катерина — жива історія, якій 92 роки, і яка пам’ятає племінниць Андрея Шептицького, Ізю й Кшисю, які зараз живуть у Польщі.

— Кшися та Ізя приїжджали до Льво­ва, коли був Папа Римський Іван Павло І І, — каже пані Катерина. — А потім приї­хали малим бусом у Прилбичі. Я їм від­крила костел і кажу, що пам’ятаю Кши­сю та Ізю. А одна з них мені відповідає: «А я єстем Ізя». А я їм кажу: «Пам'ятаю вашого батька графа Леона і маму гра­біну Ядвігу, вони приїжджали на Службу до костелу, мали свою лавку біля вівта­ря. Але вони не на машині приїжджали, а на бричці. Як тепер бачу ті коні — такі ладні». Я народилася 20 червня 1928 року, але все пам’ятаю. Я їм розказала, що у костелі був орган. Я навіть ходи­ла калікувати. Тепер є розетка, світло, і воно всьо грає. А перше того не було. У костелі були такі зі шкіри стовпці-ба­рабани: коли стаєш на один, він опуска­ється, а другий підіймається. То я ходи­ла помагати своєму братові. Органіста тільки тоді міг грати на органах. Але по­тім москалі костел закрили. Бачите — ві­кна повибивані, всьо побите. Але я две­рі все одно тримаю на замку.

Тільки потім я зрозуміла, чому голо­ва Яворівської райради сказав, що Яво­рівщина — це бренд. Бо, окрім того, що тут жили відомі люди, цей регіон сла­виться ще й яворівською забавкою — так називають дерев’яну розмальовану іграшку. Майстер-клас з цього старо­винного виду мистецтва, яким може похвалитиcя Яворівщина, дала нам ди­ректор Новояворівського краєзнавчо­го музею Леся Більська. Моя пташка вийшла трохи кострубата, але я впер­ше у житті сама малювала на дереві! Якби було більше часу, нам би дали ще майстер-клас з розпису пряників.

Ось таку яворівську забавку розмалювала журналіст «ВЗ».

Ще одна фішка регіону — гречаний пиріг. Тут без цього смаколика не об­ходиться жодне свято — чи то храмовий празник, чи весілля, хрестини, день на­родження… Почастували гречаним пи­рогом і нас. До нього дали ще й грибну мачанку. Згадую, і досі ковтаю слинку.

Ще один бренд Яворівщини – гречаний пиріг.

А ще у рамках проведення Року Ан­дрея Шептицького планують встано­вити національний рекорд з читання цитат Митрополита, в якому візьмуть участь 155 дітей. Рекорд буде встанов­лено 1 червня — у Міжнародний день за­хисту дітей. Про це журналістові «ВЗ» розповіла начальник відділу культу­ри та туризму Яворівської райдер­жадміністрації Наталія Лялюк. «А ще ми плануємо провести рибальські зма­гання, шахові турніри, змагання з во­лейболу і футболу. 29 липня, у день на­родження Митрополита, відбудеться проща у Прилбичі».

Фото авторки

Яворівський район Львівщини