Материк, де вивчають китів і зміни клімату

Антарктиду — так званий полюс недоступності, максимально віддалений від усіх населених пунктів Землі, було відкрито 200 років тому — 28 січня 1820 року. Ця земля є єдиним материком на планеті, весь процес відкриття якого докладно задокументовано. Із кожним роком цікавість до Антарктиди зростає. Тут активно здійснюються міжнародні дослідження. Наразі працює майже 40 станцій із середньою загальною чисельністю персоналу близько 3 тисяч осіб. Кліматичні умови Антарктиди найсуворіші на всій планеті. 21 липня 1983 року тут було зафіксовано найнижчу температуру на Землі: — 89,2°С. Тут дуже мало опадів, а сильні вітри дмуть зі швидкістю до 90 м/с.

У 1959 році держави до­мовились, що антарктич­ні землі офіційно нікому не належать. Тут не можна видобу­вати корисні копалини чи розмі­щувати озброєння, дозволено лише проводити наукову діяль­ність. Близько 30 країн мають дослідні станції в Антарктиді. З 1996 року серед них і Україна.

Про українців в Антарктиді згадують переважно з момен­ту передачі Україні британської антарктичної станції «Фарадей» на острові Галіндез за символіч­ну плату — один фунт стерлінгів. Після цього станцію перейме­нували на «Академік Вернад­ський».Тоді, у 1996-му, головним конкурентом України на такий «подарунок» була Південна Ко­рея. Перевагу віддали україн­цям, бо у команді було 20 дослід­ників, яких не треба було вчити з нуля, до того ж вони мали влас­ний науково-дослідний флот.

Українці були у складі всіх радянських експедицій з 1956 року. Тоді головним транспорт­ним засобом для антарктич­них просторів був «гібрид тан­ка з будинком», який виготовляв Харківський тракторний завод. У ньому дослідники мешкали міся­цями і, траплялося, навіть роби­ли хірургічні операції.

Але є дані про українців і в найперших експедиціях до ан­тарктичного континенту. Разом з дослідником Беллінсгаузеном до Антарктиди прибув Іван За­вадовський. У його дворянській грамоті було написано: «козаць­кого роду, з міста Гадяча, пол­тавський дворянин». А першим українцем, який ступив на кри­гу Антарктиди, був Антон Омель­ченко. Він взяв участь в експеди­ції британця Роберта Скотта до Південного полюса.

Головне джерело доходу від Антарктиди для України і ще низки країн — видобуток кри­лю (морські рачки). Його видо­бування — це складний процес, і не кожна країна володіє відпо­відною технологією. Для україн­ців — це додаткові робочі місця: на відносно невеликому україн­ському судні, яке займається ви­ловом крилю, одночасно працює понад сотня людей.

Нині в Антарктиді актив­но розвивається туризм. Пер­ші мандрівники за додаткову плату прямували до берегів Ан­тарктиди на поштових суднах від Фолклендських островів ще у 1920-х роках. Зараз цей сектор економіки зростає зі швидкістю 15−20% на рік. Найхолодніший континент за сезон, з листопада по березень, відвідують десятки тисяч туристів.

Наприкінці 1950-х до Антарк­тиди запустили туристичні авіа­рейси з Австралії і Південної Америки. А з 1960-х туди можна дістатись на яхті. Такі тури най­дешевші, і їх можна замовити в Україні. Ціна — від 7−8 тисяч дола­рів, не враховуючи вартості пере­льоту до Південної Америки.

Згідно з міжнародним дого­вором, в Антарктиді не можна видобувати корисні копалини до 2048 року. Але наукова розвідка вже дозволена, і українські ге­ологи її проводять. Та головна цінність континенту далеко не в його надрах. Антарктичний кри­жаний щит — найбільший на пла­неті, він перевищує гренланд­ський у десять разів. Йдеться про майже 30 мільйонів кубіч­них кілометрів криги, яка міс­тить 70% світових ресурсів пріс­ної води. На думку науковців, ті компанії, які першими освоять технологію транспортування ай­сберга від Антарктиди до берегів Південної Америки, Африки чи Австралії, одразу ж стануть мі­льярдерами. Адже у світі шале­ний попит на прісну воду.

Найцінніше для української науки в Антарктиді — це так зва­ні довгі ряди спостережень. Українська магнітна обсервато­рія в Антарктиді входить до де­сятки найкращих у світі. Вона вимірює коливання магнітно­го поля Землі від глибинних до верхніх шарів атмосфери. Ви­вчення магнітного поля землі — це одна з причин, чому людство утримує антарктичну станцію. На «Академіку Вернадському» є один із трьох антенних комплек­сів, завдяки яким можна вивча­ти іоносферу Землі. Саме в Ан­тарктиді дуже помітне глобальне потепління. За словами вчених, від початку спостережень у 50-х роках минулого століття і до сьо­годні середня річна температура зросла на три градуси.

Українці в Антарктиді вивча­ють не лише клімат, а й флору та фауну континенту. Саме наші на­уковці ґрунтовно описали один з видів китів, які тут живуть. Зо­середженість українських до­слідників саме на китах — це, на думку науковців, спроба споку­тувати гріх за масові вбивства китів за часів СРСР.

Із січня по березень на станції найсприятливіші умови для ви­вчення Південного океану. На цей період сюди приїжджають нау­ковці-сезонники, щоб набрати зразків для подальшого вивчен­ня. Решту року антарктичне узбе­режжя «закуте» в кригу, і вийти в море неможливо. Якби укра­їнські дослідники мали власний криголам, сезон активних дослі­джень можна було б розширити навіть до семи місяців.