В ізраїльській в’язниці Адольфа Ейхмана охороняла зенітна артилерія

Як затримали і як судили одного з найбільших нацистських злочинців, відповідального за «остаточне вирішення єврейського питання».

Мабуть, у всіх релігіях світу у тих чи інших варіаціях є Божа заповідь “Не убий!”. Це я до того, що батько нацистського злочинця Ейхмана кількадесят років був пресвітером євангелістської церковної громади Австрії. А сам Адольф  у  юності входив до Товариства християнської молоді.  1935 року одружився з ревною католичкою...

ТезкО Адольфа Гітлера ходив у ту  саму початкову школу австрійського міста Лінц, що і майбутній фюрер.  Деякі історики шукають єврейське коріння Адольфа Шикльгрубера (Гітлера). Щодо Адольфа Ейх­мана такої інформації немає. Але за маленький зріст, темне волосся і характерний ніс шкільні друзі називали Адольфа “маленьким євреєм”...

На різній роботі Адольф Ейх­ман особливо себе не проявив, тому подався у політику під проводом нациста номер один Адольфа Гітлера. Cаме Ейхману було доручено “остаточне вирішення єврейського питання”, тобто на початках   виселення євреїв, а згодом їх фізичне  знищення. 1938 року очолював центральне бюро з депортації австрійських євреїв у Відні. Результат діяльності - до літа 1939 року Австрію покинули 150 тисяч євреїв.  1939 року керував таким же бюро в Празі. І звідти євреї виїхали. Потім очолював відділ Головного управління імперської безпеки стосовно єврейського питання. У 1942-1945 роках Ейхман відповідав за масову відправку євреїв в концтабори і знищення їх у печах та газових камерах. 1945 року Ейхмана заарештували військові США і відправили у в’язницю. Однак незадовго до Нюрнберзького процесу в 1946 році йому вдалося втекти. Восени 1959 року агентам зовнішньої розвідки Ізраїлю стало відомо, що оберштурмбанфюрер Адольф Ейхман живе в Аргентині під чужим прізвищем і працює механіком місцевого заводу. Почувався там  у достатній безпеці. 1952 року прибув до Європи під новим прізвищем, знову одружився з власною дружиною і вивіз родину до Аргентини.

Завдання захопити Ейхмана було покладено на агентів ізраїльської секретної служби “Моссад”, які протягом кількох місяців тримали його під наглядом, - поки остаточно не переконалися, що це той самий кат, на якого “полюють”.

11 травня 1960 року Ейхмана схопили, зробили йому снодійний укол і під виглядом хворого члена екіпажу літака вивезли в Ізраїль.

15 червня 1960 року Аргентина виступила з офіційним протестом щодо “порушення суверенітету держави” і звернулася до Ізраїлю з вимогою... покарати “Моссад”. Посередником врегулювання інциденту виступили США. Ізраїль за “порушення суверенітету Аргентини” вибачився  і цього вистачило, щоб Буенос-Айрес заявив:  на поверненні Ейхмана до Аргентини не наполягає.  Але у США зі сторінок “Нью-Йорк Таймс” прозвучало невдоволення викраденням Ейхмана: “Жодна протиправна дія не виправдовує іншу...”. Перший прем’єр-міністр Ізраїлю, уродженець Полтави Давид Бен-Гуріон, вважав покарання всіх катів за військові злодіяння проти євреїв своїм  обов’язком. Голда Меїр, міністр закордонних справ Ізраї­лю того часу (майбутній прем’єр-міністр, уродженка Києва), заявила, що в даному випадку порушення міжнародних законів виправдано.

Щоб Ейхман знову не втік, запровадили надзвичайні заходи безпеки. Довкола в’язниці було встановлено зенітну артилерію. Суд над Ейхманом розпочався

11 квітня 1961 року в Єрусалимі. За місяць до того суд дозволив знімати процес американській компанії СВС. Це був перший суд в історії (на фото), який був знятий і транслювався по телебаченню.

Справу слухали троє суддів - уродженець Польщі Моше Ландау (головний суддя),  Бенджамін Халеві й Іцхак Раве — вихідці з Німеччини, які розуміли підсудного без перекладачів. Групу обвинувачення очолював генпрокурор Ізраїлю Гідеон Хауснер. Для свого захисту Ейхман вибрав Роберта Сервіатуса - німецького адвоката, який на Нюрнберзькому процесі виступав захисником інших нацистських злочинців, в тому числі й Германа Герінга.  Захисник Ейхмана на початку процесу попросив суд не розглядати справу - на тій підставі, що судді-євреї не можуть бути об’єктивними до його підзахисного. Були інші аргументи. Але суд їх не взяв до уваги.

Неважко було передбачити, що буде смертний вирок. Коли Ейхмана  привели на шибеницю, він відмовився від капюшона і сказав, що невдовзі зустрінеться з усіма присутніми на суді і помирає з вірою у Бога. Ось фрагмент його прощальної промови: “Хай живе Німеччина! Хай живе Аргентина! Хай живе Австрія! Я вітаю свою дружину, родину і дітей. Я був зобов’язаний виконувати правила війни і служив своєму прапорові”...

Адольф Ейхман був страчений 1 червня 1962 року. Його тіло спалили, а попіл розвіяли над Середземним морем, за межами територіальних вод Ізраїлю.