«Пан на Добромилі», який вважав себе русином

Цей рік особливий для землі добромильської. 450 років тому Добромиль одержав Магдебурзьке право (1566 року), 400 років тому 31 грудня помер Іван (Ян) Щасний Гербурт, знаний політичний та культурний діяч, найславетніший представник роду Гербуртів. 

На стіні міської картинної галереї, навпроти крамнички “Гербурт”, у центрі Добромиля встановили пам’ятні знаки на честь цих подій. А у селі Боневичах, на місці, де чотириста років тому діяла друкарня Гербурта, постав пам’ятний знак — камінь із зображенням її засновника. 

З подвір’я Михайла Чуквінського (на фото) відкривається краєвид на дві добромильські гори — Сліпу (Замкову) та Чернечу (Монастирську). Одну з них вивершують розвалини замку Гербуртів, на другій стоїть монастир василіанів. 83-річний краєзнавець Михайло Чуквінський, у минулому фахівець із роботи атомних і теплових електростанцій, вже багато років докладає зусиль для того, аби зберегти гідну пам’ять про найвідомішого представника славного роду Гербуртів. Називає його не Яном, як прийнято, а Іваном, сином Івана. Ми розмовляємо в домі Михайла Михайловича, що скидається на музей старожитностей, а бібліотека господаря повниться рідкісними книжками та матеріалами, зокрема й про Гербуртів. 

На стінах — репродукції портретів володарів Добромиля, зображення замку Гербуртів у різні століття, герб вельмож, що став гербом Добромиля (зелене яблуко, проштрикнуте срібними мечами), та життєвий девіз Гербурта: “Правда і праця”.

— Я звів докупи кілька фактів з останнього року життя Гербурта - каже Михайло Михайлович, — і зробив висновок. В останній рік життя Гербурта були серйозні причини для несподіваної смерті 49-річного чоловіка. Варто згадати, що через свої погляди (був в опозиції до короля Жигмонта ІІІ), через відкрите протистояння владі дипломат  і політичний діяч Іван Гербурт був в’язнем Краківської тюрми з липня 1607-го по лютий 1609 року. Після звільнення йому заборонили покидати Добромиль і зай­матися політичними та громадськими справами. Мав право віддалятися від Добромиля не більш як на сім верст. Але  і в опалі не склав рук - заснував у родинному селі Боневичах, побіля Добромиля, друкарню, покликав на роботу знаного друкаря Івана Шелігу. Друкарня працювала з 1611-го по 1616 рік і встигла видати кілька унікальних книжок (з рукописів хроністів) потужним, як на той час, тиражем. Скажімо, “Історію Польщі” Длуґоша - накладом  1045 примірників. Добромильська друкарня була однією з найстаріших друкарень на українських землях. Влада Польщі бачила небезпеку у Гербуртові та його друкованих виданнях, і тому у січні 1616 року, за кілька місяців до смерті Гербурта,  королівським декретом друкарню було закрито. Надруковані книжки конфіскували. Заборонили будувати фабрику паперу — папірню, що мала постати між Добромилем і Боневичами.

Михайло Михайлович розповідає про те, що Гербурт називав себе русином, хоча українську  мову не дуже добре знав. Добре знала її його дружина княжна Єлисавета Заславська з Острога. Друкував книжки  латиною. В Україні дотепер не переклали навіть найвідоміших з них. Не перевидали у перекладі “Мистецтво Добромильщини”, більш відоме як “Наука добромильська”, авторства сина Івана Гербурта, Лева, хоча дехто вважає автором Івана Гербурта. Іван Щасний Гербурт писав й українською, один із найвідоміших його творів “Пастуше, пастуше...”.

Про деякі факти з життя найвідомішого з Гербуртів я дізналася, прочитавши вже вдома копію старого видання Миколи Геца “Столиця Гербуртів. Нариси з минулого й сучасного Добромиля” (1937 р., Перемишль), яку дав мені Михайло Чуквінський. У цій книжці, теж дотепер не перевиданій, прочитала й таке: “Пан на Добромилі виступав в обороні українського народу не для якихось самолюбно-шляхетських інтересів. Робив це зі щирої любови до рідного краю; скріпляв православну церкву не проти унії, а з тактично-політичних мотивів, щоб на будуче унезалежнити її правно й матеріально від держави та приватних осіб”.  Автор книжки пише: “Проти політичної й видавничої діяльності Гербурта виступили його і Руси противники. Вони ніяк не могли зрозуміти, що цей шляхтич римо-католицького обряду, відомий із свойого образовання й європейської оглади, меценат науки, посмів стати по стороні “руського варварства” та боронити окремішности й відвічних традицій його землі”.

Гербурт співчував простому люду, розвінчував, за власним висловом, “майстрів неволі”. 

— Того ж 1616 року, - розповідає Михайло Михайлович, - місцеві люди вибрали Івана Гербурта послом від самбірсько-перемиської землі до Сейму, але польська шляхта не могла з цим змиритися через його погляди, через симпатію до русинів. Шляхта об’єднала свої зусилля з єпископом львівським і не пропустили Гербурта в Сейм. 

Влітку того ж року Гербурт пише листа Папі Римському - про те, що “мій народ терпить глум і знущання”. Свого часу Гербурти, нагадує у своїй книжці Микола Гец, прийшли в Галичину зі Шлеська або Моравії, перші історичні згадки про цей рід сягають ХІІІ століття. Одні “сиділи на замку у Фельштині” (нині село Скелівка), інші перебували на дворі чеських королів. У 1254 році один із Гербуртів (німець, швидше за все) склав присягу королю Данилу Галицькому. Чотириста років, до Івана Щасного Гербурта, його рід служив місцевому люду, і у листі до Папи Римського Іван Гербурт пише: “русини є моїм народом, Русь — наша рідна батьківщина”. 

А кілька місяців потому — несподівана смерть ще не старого чоловіка. 

- Чи не забагато штучно створених проблем у такий короткий проміжок часу? — каже Михайло Чуквінський. — Чи це все разом не було причиною смерті 49-річного чоловіка? Помер Іван Гербурт у Добромилі в останній день грудня 1616 року. А поховали його за кілька місяців, у квітні наступного року. Пам’ять про цю видатну особистість має залишатися в його рідній землі. Про нього необхідно пам’ятати нащадкам. 

Довідка «ВЗ»

Згідно з літописом, у 1253 році один із перших Гербуртів, що прийшов на галицьку землю, присягнув на вірність королю Данилу Галицькому. Від 1374 року рід Гербуртів був власником добромильських земель. У 1497 році Добромиль пограбували й знищили татари, оборонний замок на Сліпій горі згорів. Андрій і Станіслав Гербурти побудували на цьому місці мурований замок. У червні 1566 року Добромиль одержав Магдебурзьке право. Найвідоміший з усього роду Гербуртів — Іван (Ян) Щасний Гербурт — на портреті  (1567-1616), політичний і літературний діяч, дипломат, власник Добромильського замку та міста Добромиля, засновник друкарні у Боневичах, пішов із життя в останній день грудня 1616 року.

Фото Оксани ПРОХОРЕЦЬ. Добромиль, Старосамбірський р-н