«Українські заробітчани можуть стати заручниками антиукраїнської резолюції»

Погляд польських та українських інтелектуалів на прийняття скандальної резолюції польським Сеймом.


Андрій Павлишин (на фото) — український громадський діяч, журналіст, історик, дослідник польсько-українських відносин, автор перекладів польської інтелектуальної літератури:

- Ця ухвала закриває можливості для спільних досліджень і пошуку взаєморозуміння, поки з політичної арени не зійдуть ті люди, які за неї проголосували, а це 432 депутати Сейму з 460. Семеро членів партії «Сучасні» і троє членів «Громадянської платформи» утрималися. Ще два члени «Платформи» демонстративно вийшли з залу. Але ніхто не проголосував проти. «За» проголосувала ультранаціоналістична, шовіністична партія «Кукіз 15», члени якої ще на виборах проголошували прагнення територіальних змін, — відібрати Львів і Волинь в України. Це — відверті агенти Кремля, які виходять зі середовища колишніх членів польської об’єднаної робітничої партії. І, звичайно, «Селянська партія» — єдиний осколок, який зберігся від комуністів. Вони з кінця 90-х років раз за разом виступали за антиукраїнські ухвали, адже серед них домінує клінічна ненависть до українців. 

У 2000 році завдяки фінансовій підтримці канцелярії президента Олександра Кваснєвського вийшла книжка Єви Сємашко «Геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків, які проживали на Волині» — це понад 1500 сторінок, де зібрано усі найжахливіші міфи про українців. Відтоді середовище «кресов’яків-ревізіоністів» послідовно і невтомно довбало нею польське суспільство, еліти і політикум. Звичайно, хто не хотів слухати — той не слухав. Але суспільство насичували ідеями ненависті. Там описано 150 типів тортур, які начебто застосовували українці до поляків. Апогеєм всього цього стане фільм Смажовського «Волинь», який вийде у жовтні. Боюся, після ухвали рівень екстремізму наростатиме, а після фільму можливі погроми українців. Люди можуть ставитись по-різному до ситуації, та політикум вколочує цього цвяха антиукраїнськості у голови кожного. Фанатам, гопникам, «пацанам на районі», які шукають, кому б морди набити, можуть трапитись на дорозі наші заробітчани. Вони опиняються заручниками в Польщі, через них можуть тиснути на державу. 

Нагадаю, у 2000 році почалась масована дискусія про злочин у Єдвабному — Ян Томаш Гросс написав книгу «Сусіди», де описав винищення євреїв, і показав, що поляки — це не тільки нація хреста Європи — вічно ображені і знедолені, — а й серед них, як у кожній спільноті, є убивці і садисти. Ймовірно, за допомогою Сємашко було запущено протилежну хвилю проти українців, яких хотіли показати набагато гіршими. 

Той, хто хоче досягти примирення, взаємодії, дружби, — не роздряпує рани, не вливає мегатонни ненависті в уми співвітчизників. 

У Польщі наперед висувається фальшива боротьба з «бандерівцями» та ігноруються страждання громадян українського і єврейського походження. Це схоже на типову маніпуляцію історичною пам’яттю, і поляки зайшли у ній надто далеко. Зараз з історично-політичної шахівниці змітають всі фігури і розставляють нові. Щоб підкріпити появу ферзів і тур є багато дрібних пішаків, одним з яких стала антиукраїнська ухвала. 

10 липня — день пам’яті погромів у Єдвабному. Цього року з політичної верхівки поляків там не з’явився ніхто. Президент Дуда назвав найбільшою помилкою Кваснєвського участь у вшануванні пам’яті євреїв. Качинський сказав в інтерв’ю, що поляки відмовляються від політики сорому — вони, мовляв, просячи пробачення у євреїв, втрачають консолідацію, і ні за що не повинні соромитися. 11 липня обрали днем пам’яті жертв Волинської трагедії — щоб перекрити пам’ять про Єдвабне. Весь досвід примирення між українцями і поляками 2003, 2008 і 2013 років, заяви авторитетних українців і відповіді авторитетних поляків проігноровано. Радикальні польські націоналісти хочуть, щоб українці стали на коліна, вибачилися. Вони ніколи цього не дочекаються. 

Це робить польський істеблішмент — ті, хто керує країною. Але є ліберали, які завжди допомагали Україні і зараз її підтримують. Проблема в тому, що вони не мають можливості говорити через державні канали. Я і далі буду працювати, популяризуючи польську культуру, світлих мудрих поляків, доробок яких може багато дати українцям. Разом з польськими друзями далі здійснюватиму різні проекти. Будемо чекати, поки Польщу презентуватимуть більш європейські і більш демократичні сили. 

Мушу сказати, що ця ухвала, яка має характер постанови у Сеймі, має і раціональне зерно. Справді, у процесі партизанської війни між УПА і різними польськими військовими формуваннями загинуло багато цивільних жителів. Наша засаднича помилка у тому, що етичні уявлення і юридичний досвід сучасності переносимо на 70-річну давнину. Абсурдно проводити модернізацію минулого. У ті часи люди мали інакші уявлення, цінності, досвід, ніж ми. Ні поляки, ні українці не можуть визнати ці дії геноцидом — найважчим міжнародним злочином. Це суперечить Конвенції з прав людини, яка була ухвалена 1950 року, де у 6 і 7 статті передбачено, що не можна судити за злочин заднім числом, якщо не було складу злочину на момент його вчинення, і ніхто не може бути названий винуватцем без чесного неупередженого процесу та рішення суду. 

На міждержавному рівні Польща продемонструвала, що відмовляється від умовного статусу адвоката України у Європейському Союзі. Якщо буде широкомасштабна агресія Росії проти України — тоді польський істеблішмент може ввести війська на Західну Україну. Скориставшись формулою допомоги полякам тут, повернеться до статусу літа 1939 року. Більшу частину України насильно приєднають до Російської неоімперії, а західні області — до Польщі, бо з членом НАТО ми не наважимось воювати. Не виключаю, що це один із варіантів, який розглядає нинішній польський істеблішмент.

Краще бути песимістом, застерігати про лихі сценарії, і працювати на розвиток добрих, ніж навпаки. 

Ядвіґа Хмельовська— одна із засновників «Солідарності», за часів Союзу активно боролась у підпіллі; польська правозахисниця, журналістка, тісно співпрацює з кримськотатарським рухом, антикомуністка: 

- Ще у 2008 році, у Києві на конференції, я попередила, що Росія буде налаштовувати українців і поляків одне проти одного, зіштовхувати лобами, використовуючи трагічні моменти у спільній історії. Тому потрібно відкрито говорити про всі ці речі, у школах вивчати правдиву історію, щоб цього не повторилось. Коли наші нації воюють одна проти одної, тоді вороги щасливі. Є чимало документів, які знаходяться в Україні, Польщі, Німеччині, Британії, США, де засвідчено, як все починалося.  Окремих оунівців (у жодному разі не кажу, що всіх), так би мовити, спонсорували спочатку з Москви, потім з Німеччини. Вони різали всіх підряд: і поляків, і українців, які полякам допомагали. Звичайно, не всі націоналісти пішли на це — то була меншість, більшість відступила. Варто пам’ятати, що коли відбувались ці трагічні події, то Бандера сидів у концтаборі у Німеччині. 

Знаю такий випадок: у сім’ї чоловік був українцем, дружина — полькою. Сини прийняли українську сторону і ходили у греко-католицьку церкву, а дочки відвідували костел. У часи тих подій підійшов син до батька і сказав, що треба вбити маму і сестер — батько вбив радикального сина.

Моя бабуся по мамі була українкою, і вони жили за 18 кілометрів від Станіслава. Якось вночі до них у дім прийшли оунівці, хотіли вбити. Бабуся у березні у самій нічній сорочці втекла до Станіслава — і допоміг їй у втечі… інший загін УПА. 

Уже в 1945 році українці і поляки підписали домовленість спільно боротись проти НКВС, Росія це досі приховує. Під час Майдану в Україні 90% поляків вас підтримували, але потім почалась сильна антиукраїнська пропаганда, нам навіювали, що українці — вбивці, що все знову може повторитися. 

Добре зробив президент Порошенко, який поклав квіти до меморіалу жертв і нагадав, що раніше був підписаний документ, де вказується, що не можна, щоб вбивці цивільних поляків — дітей, жінок і старих — були героями України. Це підписали українські і польські націоналісти, навіть син Шухевича. Якщо це визнають ваші націоналісти, то і ми можемо це визнати як країна. Але у Польщі зараз активно працює проросійська п’ята колона. Потім так все закрутиться, що політики самі не зможуть сказати, що це дурість, — головне, щоб все не зайшло занадто далеко. Бо це заштовхне і Україну у руки Росії, і нас, Польщу, також. Євроскептики у Франції, Німеччині уже говорять, що Путін буде рятівником західної цивілізації.

В інтересах Польщі, щоб Україна була незалежною державою, щоб була економічно і мілітарно сильною, стабільною і спокійною. Такі самі інтереси України в Польщі. 

Добре, що прийняли цю резолюцію, бо вже не буде шантажу і аргументів, які можуть зіштовхнути нас. Мають активніше працювати інститути вив­чення національної пам’яті. Наша молодь погано знає історію, потрібно багато з нею працювати, допомогти зрозуміти, що обговорення таких подій, відкриття архівів — це урок на майбутнє. Треба сісти і подумати, що в інтересах моєї нації, і з цього сучасного часу визначати свою політику. Треба зрозуміти, хто є моїм ворогом і ворогом мого ворога і підтримувати останнього. Те добре, що тепер потрібно для країни, а не колупання в минулому.

Пьотр Хлєбович— польський правозахисник, видавець у підпіллі, журналіст, «особистий ворог Аксьо­нова»: 

- Є нормальні, нерадикальні польські і українські націоналісти, які зустрічаються, співпрацюють, висувають інших героїв України, які прийнятні для поляків. Хочемо популяризувати Петлюру, адже був справжнім символом польсько-української співпраці у той час. Виступаємо за те, щоб відкрити усі історичні карти і говорити також те, що поляки робили проти українців. Разом нас з вами майже 80 млн., з таким населенням треба захищати себе проти головного ворога, а не між собою воювати.

У стосунках між людьми змін точно не буде. Багато українців працюють у Польщі, вони є хорошими робітниками. Вони нам потрібні. Але стереотипи і націоналісти завжди були, є і будуть. 

Між державами теж не зміняться відносини. Україна захищає Європу від Путіна. Її треба підтримати, щоб Росія не змогла далі зайти. Треба постійно говорити про анексію Криму, чого уникає Європа. 

Є у Польщі проросійські націоналісти, які воюють на боці Росії у вашій війні, підтримують Путіна. Є преса, яка позиціонує себе як патріотично-польська, але повністю підтримує Росію. Під час Революції спеціально крутили по деяких телеканалах документальні фільми про Волинь. Польсько-українські проблеми завжди були важкі, але їх потрібно вирішувати, а не зациклюватись на них. Ми підтримуємо всі проукраїнські ініціативи, якій ідуть на зближення і примирення, та не терпимо екстремістів з обох сторін. 

Спілкувалась 

Іванна Подольська.