АД – це аеропорт «Донецьк»
242 дні пекла, а потім сім кіл чистилища
У містах України представляють книгу-хроніку «АД 242. Історія мужності, братерства і самопожертви». АД — це аеропорт «Донецьк», а 242 — саме стільки днів і ночей героїчно обороняли цей стратегічний об’єкт українські бійці, яких за дивовижну хоробрість і незламність навіть вороги називали «кіборгами».
Саме вони стали героями книги і почесними гостями презентації видання у Львові, яке відбулося в Актовій залі Університету імені Івана Франка. Її організатори — начальник Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України полковник Олександр Поронюк — учасник АТО, і журналістка радіо «Свобода» Галина Терещук, яка була ведучою. Стоячи вітали присутні десантників 80-ї аеромобільної бригади, лікарів Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, артилеристів, льотчиків.
Більш як 60 розповідей оборонців летовища становлять єдине ціле. Кожна наступна — ніби продовження попередньої, а загалом це вповні відтворює ті героїчні і водночас трагічні події. За словами автора проекту та упорядника книги Ірини Штогрін, укладачі не редагували відповідей бійців. Головне - отримати відповідь на запитання, чи не даремною була та оборона.
- Я отримала одностайну відповідь: Україна заслуговує на те, щоб за неї боротися, - сказала Ірина Штогрін. — Ця книга про те, що нашим героям до снаги тримати оборону там, де навіть натовським солдатам важко. І перемагати. Ці герої — серед нас, і їхні розповіді треба докладно записувати. Віриться, що книга буде й своєрідним заповітом.
Серед руїн Донецького аеропорту вони кров’ю писали історію рідної держави і творили майбутнє своїх дітей. «Особливо зворушує, коли маленька дитина друкованими літерами пише «Дядьку-кіборг, я дуже люблю шоколад, але для вас мені не шкода. Тільки повертайтеся скоріше!» і надсилає ледь над’їдений шоколадний батончик», - каже учасник АТО капітан Володимир Гринюк.
- Була ситуація, коли ворог підійшов зовсім близько до наших позицій, майже впритул, - розповідає інший боєць. — І тоді ми передали по рації наші координати і команду: «Вогонь — на нас!».
...Вони не вміють оповідати про війну. Тому що важко, тому що болить. Вони хотіли б забути все це жахіття, але розуміють: таке на забувається ніколи. Вийшовши з пекла війни, демобілізувавшись, тут, у мирному житті, вони проходять сім кіл бюрократичного пекла, аби довести, що вони справді учасники АТО. Для цього треба ще знайти трьох свідків, які вже мають посвідчення учасників бойових дій, оббігати силу-силенну установ та зіткнутися з байдужістю і фальшивістю держслужбовців, які чи то через недолугість, чи через небажання не здатні зрозуміти, за що там стоять на смерть українські хлопці.
- Я повернувся з війни, але не розумію, що тут діється, - з болем зізнається інший боєць. — І мене не розуміють. Тяжко було не там, а тут. Тому хочу знову повернутися туди, на війну...
Ці слова — присуд усім, хто «відмазався», хто безтурботно живе для себе і протирає свої цивільні штани об чиновницьке крісло.
Представлення книги-хроніки відбувалось у Франковому університеті невипадково. Учасниками АТО були його випускники, викладачі (приміром, доцент факультету журналістики капітан Збройних сил Тарас Лильо). 31 жовтня минулого року там загинув старший викладач факультету культури і мистецтв капітан Володимир Труш. Під час оборони Донецького аеропорту загинув 101 військовослужбовець, 440 бійців зазнали поранень, дев’ятеро зникли безвісти.
Полковник Олександр Поронюк перейнявся ідеєю створити музей АТО. Начальник Львівського будинку офіцерів Віталій Провозін підтримав цю ініціативу і надає для нього приміщення. Фотографії, особисті речі та інші реліквії, розповіді про бої допоможуть залишити грядущим поколінням пам’ять про героїв та їхні перемоги в ім’я України. Всіх, хто має такі матеріали, Будинок офіцерів просить зголоситися і допомогти втілити цю ідею.
