Енкаведисти вривалися у церкви і гнали людей на виборчі дільниці...

Як 70 років тому Галичина «обирала» першу повоєнну Верховну Раду Радянського Союзу.


10 лютого 1946 року була неділя. У цей день відбувалися вибори до Верховної Ради Радянського Союзу. Вибори без вибору, тобто за одного кандидата. Серед перших кандидатів у всіх округах називали вождя Йосифа Віссаріоновича Сталіна та усіх членів Політбюро ЦК КПРС. Потім усі вони сердечно дякували за високу довіру і повідомляли, що будуть балотуватися лише в одному окрузі за місцем проживання, тобто у Москві...

Особлива увага була прикута до Галичини. Наші краяни ще не забули тих репресій, які розгорнули “перші совіти” у 1939-1941 роках, та й повоєнні вивезення місцевого населення до Сибіру.

Ось що розповів відомий український історик Володимир В’ятрович: “За місяць до проведення виборів каральним органам було дано вказівку розпочати так звану “Велику блокаду”. Вона передбачала на території Львівської, Дрогобицької, Станіславовської, Рівненської, Волинської та Чернівецької областей у кожному селі розмістити військовий гарнізон. Такі гарнізони нараховували від 30 до 100 бійців. Озброєння гарнізонів: 15 важких кулеметів, 5-20 легких кулеметів, автомати, гранати, гранатомети, польові гарматки... Так під прицілом кулеметів розпочалася кампанія з “вільного” волевиявлення у Західній Україні. Не менш принциповою, аніж для радянської влади, була ця кампанія і для українського підпілля. 22 листопада 1945 року керівництво українського підпілля оголосило про початок противиборчої кампанії, метою якої мав стати бойкот виборів”. Підпільники руйнували виборчі дільниці, нищили списки виборців, викрадали урни, розповсюджували антирадянські листівки, траплялися військові сутички. Часто голови і члени виборчих комісій тікали до лісу, переховувалися. У багатьох селах військові, зокрема енкаведисти, у день виборів виганяли людей із церков під час Служби Божої і гнали на виборчі дільниці... Погрожували арештами, вивезенням на Сибір, нищили майно, спалювали хати та присадибні будівлі селян, виганяли з хат роздягнутими і босими. Тих, хто чинив спротив, били до каліцтва... Це не дало бажаного результату. Членів виборчих комісій примушували завчасно підписувати протоколи, нищити бюлетені з антирадянськими написами, уповноважені з районів вкидали в урни заповнені бюлетені. Нерідко бюлетенів в урнах було більше, аніж самих виборців...

І все це не завадило комуністичній владі говорити про 99-відсоткову явку людей на вибори і чергову перемогу “непорушного блоку комуністів і безпартійних”. “Підрахуї” були у всі часи...

Автор цієї публікації гортав підшивку газети “Ленінська перемога” Поморянського району Львівщини. По Золочівському виборчому округу номер 444 було висунуто робітника з Дорогобича І.Ю. Кравчука і голову Львівського облвиконкому М. В. Козирєва. Звернув увагу, що ця посадова особа підписувала офіційні документи — Козирєв. Але у бюлетенях і передвиборчих матеріалах писали Козирів. Це мало засвідчити, що Козирів — місцева людина...

Дещо інша атмосфера 10 лютого 1946 року панувала на Великій Україні. Ось що згадує наш позаштатний автор, ветеран Збройних сил Анатолій Фесуненко: “Це було у повоєнному Лисичанську. Тоді я вчився у другому класі місцевої школи. Пригадую безліч транспарантів російською мовою, які закликали: “Голосуйте за блок коммунистов и беспартийных!” Запам’ятався плакат з висловом Сталіна: «Уголь — это настоящий хлеб промышленности». Тоді була карткова система купівлі продуктів. При кожній шахті були магазини, у яких шахтарі купували товари за порівняно невеликими цінами. Саме перед днем голосування шахтарям вперше продавали пайки із залишків американської допомоги по ленд-лізу. Крім цього, без карток кожному шахтареві продали по півкілограма ковбаси з баранини, а також по півкілограма цукру-піску. То був своєрідний аналог сучасної передвиборчої гречки... В день голосування на всіх виборчих дільницях працювали буфети зі спиртним. Найбільш активні співали, танцювали під акордеони, яких багато привезли з Німеччини демобілізовані воїни. 10 лютого 1946 року мій батько працював, бо мав вихідний за графіком серед тижня. Поки виїхали з шахти, помився у шахтній лазні і прийшов додому, була вже 17-та година. А з 11-ї години багато разів приходили агітатори додому: “Та коли вже підете голосувати?” Підганяли кожні півгодини. Серед агітаторів було змагання — чиї виборці скоріше проголосують... Більшості людей тоді здавалося, що це і є свято радянської демократії...”.

Фото з архіву “ВЗ”