Не стало олімпійського чемпіона Петра Короля...

Після важкої хвороби помер видатний львівський важкоатлет.


Петро Король (1941—2015) - олімпійський чемпіон (1976), триразовий чемпіон світу (1974, 1975, 1976), чемпіон Європи (1973), 11-кратний рекордсмен світу, заслужений майстер спорту. 2 липня після важкої хвороби видатний український важкоатлет помер.  

Мабуть, важко знайти такого спортсмена, який не мріяв би про участь на Олімпійських іграх. Не оминуло це бажання й львівського важковаговика Петра Короля, який до своєї олімпійської нагороди йшов довгим тернистим шляхом. 

Розпочинав Король своє сходження далекого 1955 року, коли 14-річним юнаком прийшов у рідній Вінниці в секцію важкої атлетики «Юного динамівця» до тренера Василя Боба. Хлопець не вражав фізичними даними, але показав важливу саме для тих, хто хоче перемагати, рису — характер. Петро тренувався з особливим завзяттям, весело, ніколи на скаржився на втому, міг запалити своєю енергією і невтомністю інших спортсменів. 

У 18 років Король став майстром спорту і чемпіоном України у легкій вазі, що потім повторить поспіль дванадцять років! Але піднятися вище у країні, де була надто висока конкуренція у цій вазі, ніяк не вдавалося, хоч тренувався невтомно й наполегливо. Утім, коли Петрові підійшла «тридцятка», його впертість і вірність штанзі були нагороджені. На розіграші Кубка СРСР у Дніпропетровську Король встановив союзний рекорд у поштовху (169 кг). Цей результат зламав психологічний бар’єр, перед яким Петро так довго стояв. Він став ще ретельніше відпрацьовувати техніку кожної дисципліни, і тренер Аркадій Речкеман повторював після кожного тренування, що вони на правильному шляху. 

Через рік на міжнародних змаганнях «Кубок дружби» у Ростові Король встановив свій перший світовий рекорд, побивши у поштовху найвище досягнення дворазового олімпійського чемпіона поляка Вальдемара Барановського — 171 кг. Урешті-решт, в олімпійському 1972 році львів’янин став чемпіоном СРСР, встановивши черговий світовий рекорд у поштовху (175 кг) і всесоюзний у сумі триборства (447, 5 кг). Але на Олімпіаду до Мюнхена тренери взяли молодшого Мухарбі Киржинова, якого Петро випередив на чемпіонаті Союзу. Отже, Петру Королю треба було ще раз довести — тренерам, собі, прихильникам важкої атлетики, - що та пізня спортивна зрілість, яка до нього прийшла, не «цвєти запоздалиє», як співалося у популярній пісеньці, а зав’язь майбутніх щедрих плодів. 

1974 року тренери вирішили взяти на чемпіонат світу обох штангістів. І в далекій Манілі Король уперше став найсильнішим на планеті. У 33 роки! Через рік  повторив цей успіх у Москві, тому на Олімпійські ігри 1976 року до Монреаля поїхав першим номером. На олімпійському помості була дуже жорстка боротьба з головним конкурентом - поляком Збігнєвом Качмареком. І справедливість знайшла нашого героя! Стільки років минуло з тієї переможної миті в Монреалі (22 липня 1976-го), але Петро Кіндратович Король пам’ятав той щасливий день. Пригадуючи олімпійський успіх, любив повторювати: «Недарма ж на Сході кажуть: «Все приходить до того, хто вміє чекати». 

Зійшовши з великого помосту у 36 років, Король залишився біля штанги, працюючи сім років тренером, і виховав кількох майстрів спорту. Але внаслідок чергової реформи скоротили посаду тренера з важкої атлетики, і довелося олімпійському чемпіонові «дослужувати» інструктором у Палаці спорту «Динамо». 

Були й інші нелегкі хвилини у післячемпіонському житті  — чи можна їх оминути?! Але Петро К ороль був надзвичайно вдячний долі, що знайшов свою Галю, Галину Дмитрівну, з якою прожив п’ятдесят років. Ким вона для нього тільки не була: дружина і мама синів, домогосподарка і захисниця від усіх бід, лікар і масажист, дієтолог і психолог, одне слово — жінка, без якої не був би тим, ким став. А ще через усе життя проніс свою втіху і розраду — рибаловлю. Був як справжній рибалка-професор. Усе знав — особливості риб, хімічний склад води, рельєф дна, усякі інші дрібнички, без яких не ловиться…Не раз повторював: «Шкода, що риболовля не входить до олімпійських видів, міг би й там позмагатися за перемогу». Бо як переможець — то усюди! Тепер його не стало...