«Катастрофа вирувала у повітрі...»

«Холодна війна» 60-х років викликала хвилю озброєння та загальмувала економічний розвиток СРСР

Війна на контрольованій бойовиками і російськими найманцями території Луганської і Донецької областей затягнулася. Російські політологи прогнозують невтішні для України події і надалі. Зокрема Бєлковський озвучив, що Путін злий на Україну й ненавидить українців, бо «саме від них» зазнає поразки... Кремль «авансом» вимагає гарантій, що Україна не вступить у НАТО. Таку «гарантію» миттєво дало... МЗС Німеччини. Реакція Генсека НАТО не забарилася. Пан Столтенберг чітко пояснив, що Україна буде членом НАТО, — коли виконає всі критерії і якщо цього захоче. Не факт, що уряд Німеччини не закриє двері Україні для вступу в НАТО, коли наша держава до цього буде готова. Такі прогнози напрошуються... Є низка запитань і до ЄС. Перш за все, яка ще потрібна революція для прийняття України до ЄС? Прийняли ж колись Болгарію і Румунію, хоч вони і досі не готові...

Мимоволі згадуються шістдесяті роки минулого століття, небезпечне протиборство між США і Радянським Союзом. Особливо тоді, коли ще за президента Дуайта Ейзенхауера 1-го травня

1960 року радянські ракети збили американський літак-розвідник У-2 у небі над Уралом.

Пілот У-2 Гаррі Пауерс викинувся з парашутом і був затриманий. Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Пауерса на десять років з відбуванням перших трьох у в’язниці. Було зрозуміло, таким вироком передбачається випустити шпигуна достроково, бо у США “сидів” радянський розвідник полковник Рудольф Абель, якого в 1962 році й обміняли на Пауерса... Скоро США потрапили в іншу неприємність: майже на сотий день президентства молодого за віком Джона Кеннеді у квітні 1961-го американці допомагали висадитись на кубинське узбережжя заколотникам проти Кастро (контрас)... Однак зустрічним ударом заколотники були відкинуті від Куби. Американські літаючі фортеці Б-26 без розпізнавальних знаків падали і на землю, і в океан: три дні знадобилося Фіделю Кастро, щоб розгромити контрас. Про цю ситуацію пізніше написав у своїй книзі “З Кеннеді” близький до Білого дому і самого президента Кеннеді П’єр Селенджер: “Ми не в змозі були впливати на розвиток подій... Ми могли тільки спостерігати і чекати — катастрофа вирувала у повітрі...”. Скоро на Кубі “з’явилися” радянські ракети (прямо “під носом” у США) — їх доставку на острів американці “проморгали”.

На початку червня 1961-го Д. Кеннеді і М. Хрущов зустрілися у Відні — це був початок складного етапу “малих кроків” у розбиранні політичних завалів у відносинах США і СРСР. Такий людяний початок скоро допоміг двом лідерам великих країн пройти без війни через гострі кризи. Наймасштабнішою була Карибська у жовтні 1962-го, коли, здавалося, була неминучою велика війна. У напружених обставинах перші особи СРСР і США повірили один одному на слово — Хрущов переконував, що негайно забере ракети з Куби, а Кеннеді дав слово, що американці не вторгатимуться на острів. Хрущова і Кеннеді давно немає, а їхня домовленість “на слово” працює і досі: Куба існує без окупації.

Розуміння необхідності реальних кроків назустріч одне одному, збалансованість побажань на благо людства зараховувалися обом...

Ще раніше, з березня 1962-го, загострилася ситуація в центрі Європи з німецького питання. Почалися суперечки за статус Західного Берліна. У липні 1962-го Кеннеді звернувся до нації і сказав, що Сполучені Штати підуть на війну з Росією (так Захід називав СРСР. — А. Ф.), щоб захистити Західний Берлін. Війною запахло реально. Задній хід робить Хрущов у вересні того ж року. Він сказав Кеннеді, що переговори стосовно Берліна можливі... Війни вдалося уникнути.

Микита Хрущов і Джон Кеннеді багато зробили, щоб воєн за їхнього правління не сталося. Простуватий на вигляд Хрущов мав достатньо “клепок” у голові, був сміливим політиком, розвантаження складних питань (зокрема і військових) брав на себе, вмів запобігти зачаткам війн ще на їхньому старті. Були моменти, коли стопроцентно могла розпочатися війна. У жовтні 1961-го у Берліні на пропускному пункті на Фрідріхштрассе, де ствол до ствола стояли готові до бою американські і радянські танки. Напругу розрядив Хрущов. Він сказав маршалу Конєву:

— Накажіть нашим танкістам вийти з позиції.

— Так американці рвонуть! — засумнівався Конєв. — Не думаю, — відповів Хрущов.

Через дві години маршал доповів Хрущову: “Американці теж пішли...”. Покоління, до якого я належу, у хрущовський період пережило небезпечний час, але без воєн...

Джон Кеннеді якось висловив таку думку: “Лідери великої антифашистської коаліції розуміли, що світ після перемоги над фашизмом стане ще більш заплутаним. Але у них вже не було сили, й, можливо, часу, щоб почати пекельну роботу щодо його подальшого вдосконалення. Чим довше затягнеться ця робота, чим пасивніше буде наше покоління, тим трагічніше складеться майбутнє світу...”. Сказане Кеннеді, на жаль, збувається.

29 листопада 1963 року у Далласі чинного президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді вбили ненависники його нового курсу... Микиту Хрущова в СРСР звільнили зі всіх посад у жовтні 1964 року начебто за волюнтаризм. Помер 1971 року.

Багато неприємного було у державних відносинах СРСР — Китай в часи правління Леоніда Брежнєва — Олексія Косигіна, особливо в 1964-1968 рр. Китайці тоді начебто теж “братами” були. У 1966-му в Китаї у розпалі була так звана “культурна революція” за планом “великого кормчого” (так китайці називали Мао Цзедуна). Начебто керівники всіх ланок, починаючи з самого верху, проходили “очищення” — на їхні голови одягали “блазеньські ковпаки”. Проводили такі акції спеціально відібрані молодики неординарної поведінки — хунвейбіни. Перевиховання проводилося гучно, на весь світ. Стосунки між Радянським Союзом і Китаєм погіршилися до краю. Підписаний у 50-х роках великий договір про вічну дружбу керівництво Китаю назвало “шматком паперу”. Всіляка торгівля припинилася.

У 1967 році дійшло до збройного конфлікту у Примор’ї на острові Даманському. Причому, двічі. Тоді загинули радянські офіцери-прикордонники і чимало солдатів. Голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін прилетів у Пекін. Не було жодного почесного церемоніалу. Косигін і прем’єр Державної ради Китаю Чжоу Ень-лай у пекінському аеропорту за обопільною згодою домовилися не застосовувати вогню. Невідомо, підписували якийсь документ чи ні. Переговори тривали п’ять хвилин... Вогню більше не було. Але відносини все одно були напруженими. Мао Цзедун висловлював претензії на обширні території Далекого Сходу, Забайкалля та Сибіру, погрожував “випустити” свої війська й оточити величезну територію СРСР саме в день 50-ї річниці жовтневої революції, тобто 7 листопада 1967 року.

Автор цих рядків тоді служив на Далекому Сході, в Хасанському районі, у містечку Посьєт — якраз на перетині кордонів СРСР, Китаю і Кореї. Радянське керівництво терміново розгорнуло додатковий Середньоазіатський військовий округ, було збудовано укріплені райони з великою кількістю військ уздовж кордонів з Китаєм. Але війни не сталося... Мао Цзедун “просто потренував” радянські військові округи, “змусив” бути в постійній бойовій готовності, викинути на додаткове озброєння шалені гроші, щоб значною мірою загальмувати економічний розвиток СРСР. Тобто кошти викинули “на вітер”... У страху очі були великі...