«Не вмирай – заради наших дітей...»

28 червня 1914 року ерцгерцог, престолонаслідник Австро-Угорської імперії Франц Фердинанд, загинув від кулі сараєвського терориста, дев’ятнадцятирічного гімназиста Гаврила Принципа.

Парадокс, але Боснії і Герцеговині, Сербії й іншим слов’янським народам престолонаслідник мав намір надати права автономії...

Про доленосне вбивство, яке стало мотивуючим фактором для розв’язання Першої світової війни, “ВЗ” розповів завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, доктор історичних наук професор Михайло Кріль

Ще наприкінці XIX століття творець Німецької імперії канцлер Отто фон Бісмарк сказав: “Якщо колись у Європі почнеться війна, то причиною цього стане якась вчинена дурість на Балканах...”, — розповів Михайло Кріль. — На початку ХІХ століття у центральній частині Європи сформувалася велика імперія, у якій панували Габсбурги. Для того, щоб зберегти свою велич і територіальну цілісність, вони у 1867 році погодилися на децентралізацію. Виникла дуалістична держава Австро-Угорщина. Однак долі слов’янських народів, які становили майже 40% усього населення, так і не вирішили.

Відбулися значні зміни на Балканах, де панували Османи. Унаслідок національно-визвольних рухів у 70-х роках ХІХ століття відновили державну незалежність, хоча й в обмежених кордонах, болгари і серби. Постало питання про об’єднання їхніх етнічних земель. Особливо гостро це стосувалося сербів, значна частина території яких опинилася у складі Австро-Угорщини. На початку ХХ століття сербський уряд почав подумувати про співпрацю з Росією, що загострило австрійсько-сербські відносини. До цього додалася ще й анексія Габсбургами Боснії і Герцеговини у 1908 році. Відтоді іскра війни почала тліти.

Волею випадку на політичну арену прийшла нова неординарна особистість — племінник тогочасного Австро-Угорського імператора Франца Йосифа — Франц Фердинанд. Він народився у 1863 році. Через 33 роки отримав офіційний титул спадкоємця престолу. Відтоді разом з найближчим оточенням почав розробляти плани внутрішньої перебудови імперії, виходячи з нових політичних реалій. Фердинанд приступив до реформування армії, чим був дуже задоволений старий імператор. Престолонаслідник був противником воєн, і військо розглядав як інструмент для підтримання внутрішнього порядку в імперії та збереження трону Габсбургів.

Франц Фердинанд був ознайомлений з національними рухами в імперії, вимогами угорців, слов’янських народів щодо розширення їхніх прав. Розумів, що на національні вимоги треба зважати, щоб і надалі існував габсбурзький трон. Фердинанд виношував плани реорганізації імперії, перетворення її на Австро-Угро-Слов’янську державу. Так хотів налагодити стосунки з сербами. Хотів демократизувати угорську частину монархії за зразком австрійської.

Противником можливих реформ стали угорські можновладці. Глава угорського уряду Іштван Тіса заявив, що у випадку реалізації тріалізму він підніме національну мадярську революцію.

— Відомо, що найближче оточення не прийняло до свого кола дружину Франца Фердинанда Софію...

— Престолонаступник розділив свою долю з жінкою, яка, згідно з монархічними правилами, не могла бути його дружиною. Нею стала Софія із давнього чеського аристократичного роду Хотеків. Вона була на п’ять років молодша за Франца Фердинанда. Познайомилися вони в родині його двоюрідного брата, де Софія... працювала гувернанткою. Ціна їхнього шлюбу виявилася дуже високою: їхні діти не мали права успадкування трону.

Родичі Франца Фердинанда відверто зневажали Софію, тому подружжя жило у Чехії, у замку Конопіште. Імператор проігнорував вінчання, але все-таки зробив новій родичці подарунок — надав їй князівський і герцогський титули.

— Яку роль у політичному житті відігравала Софія як дружина престолонаступника?

— На нерівний шлюб зробили поправку у дипломатичному протоколі. Під час важливих зустрічей Софія не мала права стояти поруч з чоловіком, лише на відстані від нього. Про те, наскільки двір не сприймав цієї жінки, свідчить опис її похорону. Софіїн катафалк виявився нижчим, ніж чоловіка. Імператор поклав на її могилу пару білих рукавичок. Це означало, що шанували Софію лише як придворну даму, а не як дружину майбутнього престолонаслідника. В той же час Софія була учасницею благодійних заходів, піклувалася про бідних і хворих. Супроводжувала чоловіка у всіх його поїздках. Одна із них стала фатальною...

— Чому на ерцгерцога та його дружину вчинили фатальний замах?

— На початку ХХ століття загострилися відносини Сербії і Австро-Угорщини. У

1911 році виникла таємна терористична організація «Єдність або смерть», яку ще називають «Чорна рука» (її філією була «Молода Боснія»). Очолював її Драгутін Дмитрович. Члени організації хотіли отримати сербську державність. Інструментом боротьби обрали теракти проти австрійських високопосадовців.

Планували вбити намісника Боснії і Герцеговини Оскара Потіорека. Проте їхні плани змінилися. Фердинанд як генеральний військовий інспектор призначив на 28 червня

1914 року огляд гарнізону у Сараєві і хотів особисто його відвідати.

Організаторів теракту обурила дата призначених навчань. Вона припала на день, коли у 1389 році турки розгромили сербське військо на Косовому Полі. З кінця ХІХ століття національно свідомі серби щорічно згадували цю трагічну дату. Таким чином мішенню терористів став Франц Фердинанд. Підготували семеро осіб, які мали вчинити замах. Усі вони отримали по пістолету, саморобній бомбі та ампулі з отрутою. Останню для того, щоб у разі необхідності покінчити життя самогубством.

Після огляду війська престолонаступник поїхав до сараєвської ратуші для зустрічі з місцевою елітою. Кортеж складався з чотирьох машин з відкритим верхом. В одній із них були Франц Фердинанд з дружиною. Обабіч дороги стояли люди, серед яких — і терористи. Перший з них розгубився і нічого не зробив. Однак наступний, Неделько Чабрінович, зумів кинути в автівку з вінценосними особами бомбу, начинену цвяхами. На неї миттєво зреагував ерцгерцог і зумів відкинути від себе. Вона зрикошетила в іншу машину та поранила кількох осіб.

Терорист тим часом випив отруту і кинувся в річку. Однак отрута не подіяла, а річка була неглибока. Його схопили. Інші змовники повтікали. Один з них, 19-річний гімназист Гаврило Принцип, забіг у кав’ярню на сусідній вулиці і обмірковував, як покинути місто. Тим часом Франц Фердинанд, після зустрічі у ратуші, вирішив відвідати у місцевій лікарні поранених. Маршрут змінили. На лихо, поїхали тією вулицею, де в кав’ярні сидів Принцип. Вибігши на вулицю, він вистрелив у престолонаслідника та його дружину. Софія померла на руках у напівживого Фердинанда. Останніми його словами до коханої були: “Не вмирай — заради наших дітей...” Серце престолонаслідника, як і його Софії, перестало битися.

Охорона обеззброїла гімназиста і дуже побила.

Коли Франц Йосиф дізнався про вбивство, то промовив: “Я завжди вважав Фердинанда легковажним. Скільки разів просив його відкласти поїздку у Сараєво бодай на місяць...”

- Якою була подальша доля Гаврила Принципа?

— Двадцяти п’ятьом терористам присудили різні терміни ув’язнення. Трьох стратили, а дев’ятнадцятирічного Принципа засудили на двадцять років позбавлення волі. За тогочасними австро-угорськими законами, стратити неповнолітнього Гаврила Принципа не могли — повноліття наставало з двадцяти років. Один день у місяць він мав живитися лише водою, а

28 червня — перебувати у карцері. У 1918 році терорист помер у тюрмі від сухот.

— Чи можна підозрювати у вбивстві престолонаслідника саму ж австро-угорську верхівку?

— Безпосередніх документів, які б свідчили про причетність до вбивства Франца Фердинанда високопоставлених осіб правлячого австрійського двору, немає. Він мав ворогів, передовсім серед угорських політиків і державних діячів через його плани реформування імперії та її угорської частини. Осуджували його й за нерівний шлюб. Проте навряд чи можновладці задумували його фізично усунути. Схильний підтримувати версію, що винуватці смерті — радикальні сербські націоналісти.

— Невже австро-угорській уряд не здогадувався, що в імперії діє терористичне угруповання?

— Не лише здогадувався, а й володів певною інформацією. Однак потрібно зважати на те, що «Чорна рука» діяла таємно, і натрапити на її слід було не так легко. Трагічний випадок 28 червня спричинив масові арешти змовників, внаслідок чого ця організація припинила своє існування.

— Оскільки діти Франца Фердинанда і Софії були позбавлені права престолонаслідування, хто міг претендувати на габсбурзький трон?

— Після загибелі ерцгерцога цю посаду успадкував Карл, племінник Франца Фердинанда. У 1916 році він очолив імперію і почасти намагався провести реформи, запроектовані його дядьком. Та часу для цього не було. Імперія опинилася перед прірвою краху, врятувати її виявилося неможливо.

Вірогідно, що реформування імперії, надання ширших прав її народам, відмова від війни, як це планував Франц Фердинанд, змінили б розстановку політичних сил та вплинули б на шляхи вирішення міждержавних супе­речностей.

— Чому початком Першої світової війни вважають 1 серпня, а не 28 червня?

— Початком війни слід вважати 1 серпня. До цього часу протягом місяця конфлікт, що назрів, намагалися вирішити дипломатично. Воєнних дій не було. Віденський уряд намагався зберегти статус великої держави і поставив Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісні з її державним суверенітетом. Після того, як офіційний Белград відкинув ультиматум, 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Цього ж дня її столиця зазнала артилерійського обстрілу.

Наступного дня Росія, як союзниця Сербії, розпочала мобілізацію. Німеччина зажадала припинити її до 1 серпня. Не отримавши того дня відповіді, Німеччина оголосила війну Росії. Тож дату вступу двох великих держав у війну прийнято вважати її початком.

- Якими були реальні причини війни?

— Це була боротьба найбільших держав за сфери впливу, передовсім на Європейському континенті. Боролися за домінування у Європі. Для досягнення цієї мети створили два потужні військово-політичні блоки, які протистояли один одному — Антанту (Франція, Британія, Росія) та Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Франція хотіла реваншу за поразку у війні з Пруссією 1871 року. Британія прагнула зберегти свою могутність. Німеччина намагалася зіставити геополітичне становище з економічною силою. Австро-Угорщина прагнула укріпитися на Балканах і стати морською державою. Росія претендувала на конт­роль над Балканами і планувала розширити свою територію завдяки володінням Габсбургів, передовсім Галичини.

Потрібний був лише зручний привід, щоб приступити до реалізації цих планів. Ним і стало Сараєвське вбивство, яке кардинально і водночас несподівано для архітекторів поділу Європи змінило увесь хід історії. Розв’язку війни у 1914 році ніхто не міг передбачити. Зазнали краху найбільші імперії у Центрально-Східній Європі: Габсбурги, Гогенцоллерни, Романови.