Володимир Івасюк: «Забуваю про мелодію і слова, бачу тільки душу Софії Ротару»
Творчий союз Івасюка і Ротару музикознавці називають одним з найяскравіших у вітчизняній музиці. Вони співпрацювали майже десять років. Найактивніше — лише кілька років, на початку 70-х. Пісня стає шедевром, коли її творять двоє талановитих людей — автор та співак.
Так було у випадку з молодим композитором із Чернівців Володимиром Івасюком та буковинкою-молдаванкою Софією Ротару. Розповідаєш про Софію Ротару, прізвище Володимира Івасюка якось з’являється само собою. І коли говоримо про композитора, не згадати про співачку теж не можемо, та й не маємо права.
Івасюк був відвертим: «Коли робота над піснею завершена, постає питання про її виконання. Але буває так, що з самого початку вже знаєш, до кого звернешся після написання пісні. Так у мене бувало багато разів із Софією Ротару. Мене вражають її незвичайні музикальні здібності».
Твори Івасюка стали основою першого репертуару Софії Ротару. «Червона рута», «Водограй», «Два перстені», «У долі своя весна», «Залишені квіти», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов», «Я — твоє крило», «Кленовий вогонь», «Балада про мальви». Ці композиції і досі хвилюють слухача. Хоча, на жаль, і не часто звучать у сучасному репертуарі Софії Михайлівни, але коли хтось із молодих артистів пробує їх заспівати, неодмінно звертається до першоджерела: «А як це виконувала Ротару?». Бо в її манері співу вже був закладений задум композитора.
А починалося все із Чернівців. 1968 рік. Чернівецький драмтеатр ім. О. Кобилянської. Один із звичайних концертів, в якому бере участь викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Володимир сидів у драмтеатрі разом із батьком, письменником Михайлом Івасюком, та відомим молдавським поетом Василем Левицьким. А Ротару виконувала пісню «Степом, степом». І від її неперевершеного виступу зал просто не дихав. У книжці «Монолог перед обличчям сина» Михайло Івасюк докладно описав цей епізод:
«Коли пісня затихає, Володя нахиляється до мене з палаючим від збудження обличчям і мовить упівголоса:
— Такої інтерпретації я ще не чув! Просто забуваю про мелодію і слова, бачу тільки душу Софії Ротару, таку ж загадкову, бентежну й прекрасну, як ця пісня.
— Я теж уперше слухаю цю дівчину. Про неї говорять гарні речі.
Усміхаючись, мовить:
— Піди й скажи їй по-молдавськи, що вона може стати славною співачкою.
Василь Левицький чує усю нашу розмову й кидає Володі з лукавинкою в очах:
— Вона добре знає українську і російську мови. Краще буде, як ти сам підійдеш до неї, Володю. Розглянеш і її вроду...».
Батько не пригадує, чи син таки підійшов тоді до Софії. Однак творча співпраця Івасюка і Ротару — кращого композитора України і кращої співачки України, як їх хтось потім назвав, — розпочалася не одразу після цієї події, а пізніше — через кілька років. сама Софія Михайлівна вважала себе аматоркою, виконавицею молдавських пісень. Власне, аби зрозуміти, яку роль у житті дівчини відігравала саме народна пісня, варто пригадати, що до того артистка виконувала тільки народні пісні, з ними перемагала на різних конкурсах. Приміром, у 1968 році Ротару отримала золоту медаль на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Софії (Болгарія), де блискуче виконала українську народну пісню «На камені стою» та молдавську «Чобенаш».
В одному зі своїх інтерв’ю, у 1979 році, співачка сама про це розповідала: «Я вихована на народних піснях, у них — мій корінь. А тут раптом потягнуло на естраду. Я боялася, три роки чогось чекала. І ось він з’явився, мій композитор Володимир Івасюк із «Червоною рутою». І тоді я наважилася. У піснях Івасюка, здається, я знайшла себе, свою інтонацію».
— Активна творча співпраця з Івасюком у Ротару розпочалася в 1971 році, одразу після зйомок музичного фільму «Червона рута», — розповідає засновник «Смерічки», друг Володимира Івасюка, народний артист України Левко Дутківський. — Софія була запрошена на головну роль — карпатської дівчини Оксани. А її коханого — донецького шахтаря — грав соліст «Смерічки» Василь Зінкевич. У фільмі Соня виконувала три пісні — «Намалюй мені ніч» Скорика, мою «У Карпатах ходить осінь». Спеціально для неї поет Роман Кудлик написав український текст відомої італійської пісні «Сизокрилий птах». Володя Івасюк також був на зйомках. Композитор Івасюк і співачка Ротару — це справді той момент, коли зустрічаються двоє професіоналів.
Після зйомок у фільмі Софія Ротару почала працювати при Чернівецькій обласній філармонії. Акомпанував їй новостворений ансамбль «Червона рута», яким керував чоловік співачки Анатолій Євдокименко. Невдовзі артистка записала свою знамениту платівку — «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару». Ось як про це пригадує сама артистка:
— На обкладинці платівки помістили його фото — такого блакитноокого красеня. На зворотному боці — моє фото. І автограф Володі для мене зі словами: “Дорогій Соні, моїй любимій, на людське і творче щастя. Нехай наша творчість цвіте і не знає осені”… Коли вийшла та наша платівка, Івасюк сказав, що треба відзначити цю подію. Ми з чоловіком приїхали до Львова, і нас зустріла Галя, сестра композитора. “Володя готує тобі сюрприз”, — шепнула мені Галя. Тоді Володя подарував мені перстень з діамантом. Сьогодні це мій талісман, який вожу з собою на всі гастролі.
Після смерті Івасюка Ротару співала пісні різних композиторів — від Євгена Мартинова і Володимира Матецького до Руслана Квінти. Але так і не знайшла «другого Івасюка».
