Передплатити Підтримати

Під Корсунь-Шевченковим німцям влаштували «другий Сталінград»

На застереження своїх генералів і небезпеку можливого оточення Гітлер не зважав...70 років тому, з 24 січня по 17 лютого 1944 року, під час Другої світової війни, радянське командування провело Корсунь-Шевченківську операцію, яку називали “другим Сталінградом”. Цю криваву подію у повоєнні роки не обділили увагою воєначальники та журналісти... Автор цих рядків розповідає про внутрішній бік протистояння, зокрема становище гітлерівців, коли Гітлер втратив стратегічну ініціативу...

Гітлер мав план утримати свої війська вздовж західного берега Дніпра, щоб накопичити там сили для контрудару з метою поновлення свого “Східного валу”. Останньою надією фюрера був Корсунь-Шевченківський виступ, який мав по фронту вздовж Дніпра 120 км, а в глибину — 130 км. Цей простір утримували 11-й і 42-й корпуси (9 дивізій), танкова дивізія СС “Вікінг” під командуванням генерал-лейтенанта СС Герберта Гілле, а також багато окремих з’єднань і частин вермахту. Усіма військами командував уже немолодий генерал артилерії Вільгельм Штеммерман.

Небезпека оточення військ Штеммермана не пройшла повз увагу командувача групи армій “Південь” фельдмаршала Еріха фон Манштейна. На одній з нарад у Гітлера у гострій формі він домагався відступу “усього південного флангу в районі Черкас”. Гітлер на думку Манштейна не зважав...

Радянські сили перед виступом переважали німців у піхоті майже у вісім разів, в артилерії та танках — у 2,5 раза. По суті, Корсунь-Шевченківську операцію було заплановано як вагомий елемент великого загального плану битви за Правобережну Україну...

У січні-лютому 1944 року в районі Корсуня війська І і ІІ Українських фронтів, якими командували генерали армії Ватутін і Конєв, оточили майже стотисячну групу військ гітлерівців і перед оточеними побудували оборону в чотири смуги. Координацію обох фронтів проводив маршал Г. Жуков.

Генерал Штеммерман зі своїми однодумцями схилявся до проведення переговорів з радянським командуванням про “вільний вихід з котла без зброї”. Не судилося. Генерал СС Гілле, взявши справу у свої руки, постійно контролював його дії...

8 лютого 1944 року радянське командування вислало парламентарів з ультиматумом приблизно такого ж змісту, як і під Сталінградом: капітуляція на умовах збереження життя, медична допомога пораненим і хворим, харчування тощо.

В німецькому стані з ультиматумом ознайомилися і, зусиллями опонентів Штеммермана, відхилили. Парламентарів відпустили...

З самого початку ліквідації котла радянське командування намагалося уникнути кровопролиття. За мирну капітуляцію оточених агітували раніше полонені німецькі генерали і офіцери, частина яких в полоні об’єдналися в Спілку німецьких офіцерів. Цю організацію очолив колишній гітлерівський генерал Вальтер фон Зейдліц — той самий, що у 1942 році вивів з оточення шість німецьких дивізій з-під російського містечка Дем’янська. Гітлер тоді назвав його одним з “твердих” офіцерів. Але під Сталінградом В. Зейдліц здав свій корпус і здався сам. В полоні він ніби зголосився сам використати всі можливості для уникнення нового кровопролиття. В розпорядження командувачів Ватутіна і Конєва групу полонених генералів і офіцерів прислали з Москви. В. Зейдліц написав особисто листа командиру 42-го корпусу генерал-лейтенанту Теобальду Лібу (з яким він раніше служив), і цей лист якимось чином в оточенні передали адресату...

Члени німецької Спілки розповсюджували листівки, через гучномовці закликали солдатів і офіцерів до повалення режиму Гітлера і відведення німецьких військ до кордонів рейху. Такою ж роботою займалася інша німецька організація — Національний комітет “Вільна Німеччина”. Теж з полонених офіцерів... На жаль, масштабна робота полонених німців очікуваного результату не дала — заклики ігнорували есесівці...

Командування оточених за будь-яку ціну хотіло утримати Корсунь-Шевченківський, адже там містилися склади з пальним, боєприпасами, два польові аеродроми, через які сподівалися хоча б частково поповнити втрати.

14 лютого 1944 року корсунці на вулицях міста вітали своїх визволителів. Котел звузили...

Для генерала Штеммермана настав час приймати рішення самому, бо генерали Гілле, Ліб зі своїми полковниками зникли у відомому лише їм напрямку (згодом опинилися у Німеччині). В ніч з 16-го на 17 лютого оточені з вогнем зі всіх гармат і автоматів кинулися в прорив. Але радянські частини теж зустріли їх стіною вогню. Опісля полонені есесівці розповідали, що дивізія СС “Вікінг”, яка мала сім тисяч солдатів і офіцерів, втратила, чотири тисячі осіб. Переляканий обер-лейтенант з іншої частини казав: “Всі дороги були забиті транспортом, всі бігли, і ніхто не знав, куди і для чого... На дорогах сотні трупів солдатів і офіцерів”. Гітлерівські офіцери намагалися вибратися з котла, щоб врятувати не життя своє і свого війська, а честь мундира. Серед трупів впізнали командувача оточених генерала Штеммермана.

Командувач ІІ Українського фронту генерал армії Конєв дозволив полоненим солдатам і офіцерам поховати свого генерала з усіма військовими почестями...

В котлі ворог втратив вбитими і пораненими 55 тисяч солдатів і офіцерів, полоненими — 18 тисяч. Під час спроби визволення з кільця оточення ззовні Манштейн втратив тільки вбитими 20 тисяч солдатів і офіцерів, а також 329 літаків, понад 600 танків і 500 гармат.

Варто наголосити, що ставлення Гітлера до своїх вояків було більш ніж звірячим: після провалу спроб врятувати оточених ззовні фюрер дав пряму директиву, щоб оточені німецькі солдати і офіцери закінчували життя самогубством. Поранені солдати і офіцери вермахту за наказом німецького командування страчувалися і спалювалися.

Манштейн “прокоментував” цю директиву Гітлера так: “Великий біль нам причинило те, що більшу частину важкопоранених, що виходили з оточення, не змогли взяти з собою...”.

...Відвідувачів музею вражає діорама Корсунь-Шевченківської битви. Тут десятки років демонструють документальний фільм, який зняли на полі бою військові оператори. Коли я відвідав музей вперше у 1956 році, був здивований, що у цій кінострічці звучать слова поваги на адресу німецького генерала Штеммермана. Він не покинув своїх солдатів, проривався з ними з оточення і загинув разом з усіма на полі бою...

За мужність і масовий героїзм, виявлені у цій битві, 23 частини і з’єднання Червоної армії отримали почесне найменування Корсунських. 73 воїни удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них зовсім юні льотчики, які в званні молодих лейтенантів (по одній малій зірочці на погонах) у цій битві командували ескадрильями.

І. С. Конєву присвоєно звання маршала Радянського Союзу. Сам маршал Г. Жуков привозив йому з Москви маршальські погони...

Замість післямови

Не обійшлося без різних тлумачень цієї операції. Маршал І. Конєв у своїх спогадах писав: “Ми вжили усіх заходів, щоб ні один з гітлерівців не вийшов з оточення”.

По-іншому написав координатор битви маршал Г. Жуков: “Частині танків і бронетранспортерів з генералами, офіцерами і есесівцями вдалося вирватися з оточення...”. Скільки — невідомо, порахувати втікачів було неможливо... У фельдмаршала Е. Манштейна сказано так: “...З котла вийшло 30-32 тисячі солдатів і офіцерів..”. Припустимо, Манштейн перебільшив, однак зовсім відкидати його дані, мабуть, не можна. Треба шукати “золоту” середину.

Замість післямови

Не обійшлося без різних тлумачень цієї операції. Маршал І. Конєв у своїх спогадах писав: “Ми вжили усіх заходів, щоб ні один з гітлерівців не вийшов з оточення”.

По-іншому написав координатор битви маршал Г. Жуков: “Частині танків і бронетранспортерів з генералами, офіцерами і есесівцями вдалося вирватися з оточення...”. Скільки — невідомо, порахувати втікачів було неможливо... У фельдмаршала Е. Манштейна сказано так: “...З котла вийшло 30-32 тисячі солдатів і офіцерів..”. Припустимо, Манштейн перебільшив, однак зовсім відкидати його дані, мабуть, не можна. Треба шукати “золоту” середину.