Тегеран-43: «Наш наступ буде нещадним...»
У листопаді 1943 року, після визволення Києва від гітлерівських загарбників, у союзників — США і Великої Британії — з’явилася думка, що наступальний потенціал Німеччини зломлено, і в німецькій армії занепад духу. Наступ Червоної Армії тривав: звільнили Фастів, Житомир, Коростень... Німці перекинули із Західної Європи значні сили і завдали Червоній Армії контрударів: знову захопили Житомир і Коростень. Під Києвом ворог намагався скинути радянські війська з плацдарму і вдруге заволодіти столицею України... На такому тлі увечері 28 листопада 1943 року в Тегерані відкрилася конференція “трійки”, тобто глав держав антигітлерівської коаліції — Рузвельта, Сталіна, Черчілля. Це були люди, що, за висловом американського історика Шервуда, “займалися однією і тією ж справою у масштабі усього світу”.
Тегеран вибрали не випадково: Іран тоді був на боці союзників, і через нього проходила значна частина вантажів у Радянський Союз від союзників по ленд-лізу, а також там були свої люди — військові у штатському.
Тегеранська конференція проходила на території радянського посольства. Як розповідав у своїх спогодах член радянської делегації, представник Генштабу генерал Сергій Штеменко, “охорону будівлі ніс міжнародний караул: на кожному посту стояли троє вартових — по одному від СРСР, США і Англії... Обідали по черзі то у Сталіна, то у Рузвельта, то у Черчілля...”.
На запрошення Сталіна Рузвельт переселився на територію радянського посольства: пройшли чутки, що на президента США готується замах. Від ветеранів-розвідників великого масштабу, які останнім часом полюбляють виступати у пресі, відомо: 1943 року радянській розвідці вдалося виявити, що гітлерівці в Тегерані готували замах на “трійку”. Вразливим місцем була сама резиденція Рузвельта. Начебто сам шеф гестапо Мюллер керував підготовкою і закиданням агентів і диверсантів — в Ірані тоді було міцне пронімецьке підпілля. Але сильну резидентуру мала в Тегерані і радянська розвідка. Про всі старання Мюллера розвідки СРСР і союзників знали. Тож замаху не дано було здійснитися...
Головним питанням на Тегеранській конференції було відкриття другого фронту в Європі.
Черчілль запропонував вторгнення англо-американських військ у Німеччину через Балкани та Італію. У ході переговорів Балкани “відпали” зразу. З Італії наступ в Німеччину теж не підходив — не перестрибнеш Альпи. Все ж на операцію союзників на Апеннінському півострові радянська делегація погодилася, але як відволікаючу. Німецьких військ там було мало, італійські війська, союзники німців, мали репутацію ненадійних...
Рузвельт погоджувався з усіма пропозиціями Сталіна. У підсумку погодилися на радянську пропозицію: союзники свою головну операцію проти німців почнуть обов’язково на території Північної Франції (ближче до Німеччини). Допоміжного удару завдадуть у Південній Франції. Погодили дату вторгнення — не пізніше травня 1944 року. Союзники розпочали реальне відкриття другого фронту в червні 1944-го. Дотепники тоді жартували: мовляв, чекали, коли сонечко в Ла-Манші підігріє воду...
У Тегерані погодили також порядок взаємодії Червоної Армії з військами союзників у майбутніх операціях. А також повоєнні кордони Польщі. Черчілль підрахував, що на другому фронті буде задіяно до мільйона англо-американських солдатів. Головнокомандувачем союзними військами на Заході погодилися призначити американського генерала Ейзенхауера.
Сполученим Штатам їхні “карти” плутала незакінчена війна з Японією. Потрібна була військова допомога Червоній Армії, щоб, як тоді порахували, “зекономити” до мільйона американських життів. Біля кордонів СРСР на Далекому Сході стояла півторамільйонна японська Квантунська армія. У Тегерані Сталін підтвердив, що після поразки Німеччини буде оголошено війну Японії.
1 грудня 1943-го “трійка” підписала “Декларацію трьох держав” і “Декларацію трьох держав щодо Ірану”. У першій декларації зазначено: “...Взаєморозуміння, якого ми досягли, гарантує нам перемогу. Наш наступ буде нещадним і нарощуваним. Ми відбуваємо звідси справжніми друзями за духом і метою...”.
Глави держав визнали допомогу Ірану “у справі ведення війни проти загального ворога важливою, особливо можливість транспортування вантажів із-за кордону в Радянський Союз...”. А також були “... згодні з урядом Ірану у тому, що всілякі економічні проблеми, що стануть перед Іраном після закінчення військових дій, повинні бути повністю вирішені”.
