У битві за Київ герої не лише ті, хто отримав нагороди...


Ретельно розробленого плану визволення Києва ні в Генштабі, ні у штабі І Українського фронту не було, що у своїх спогадах підтвердив представник Генштабу генерал Сергій Штеменко. Була думка, так би мовити, спонтанна, такий собі київський “бліцкриг”. Наступати фронт намагався найкоротшим шляхом — прямолінійно й раптово (щоб не дати німцям оговтатися) в районі населених пунктів Малий і Великий Букрин. Майбутній плацдарм назвали букринським. На початку операції виявилися масштабні недоліки і прорахунки. Влізли в ситуацію — гірше не придумаєш... У складі першого ешелону фронту були ІІІ гвардійська танкова армія (командувач генерал Павло Рибалко) і три окремі танкові корпуси. В битві брали участь також 27-ма, 38-ма та 40-ва армії.

Вранці 22 вересня на Букринський плацдарм увірвався мотострілецький батальйон ІІІ танкової армії. Інших військ для розчищення плацдарму там не виявилося. Не пробилися... Німці кинули у бій всі свої сили. Великих втрат зазнали і радянські, і німецькі війська. Ворог також завдав потужних ударів по переправах, не даючи можливості радянським військам своєчасно розширити плацдарм...

Щоб забезпечити форсування Дніп­ра, радянське командування закинуло на правий берег повітряний десант (майже дві бригади) з завданням заволодіти і утримувати до підходу головних сил плацдарм — 110 км по периметру фронту і 25 км углиб у районі Черкас. Завдання на таку велику відстань для такої кількості десантників було явно нереальним. Чим думали — незрозуміло.

Десант розсіявся по обширному району, до того ж десантники розгубилися, переплутали орієнтири. Багато їх потонуло у Дніпрі, інші потрапили на територію, зайняту німцями. Тільки невелика частина десантників приземлилася на території своїх військ...

Німці проти Букринського плацдарму стягнули десять дивізій, половину яких становили танкові і моторизовані, побудували міцну оборону, закривши радянським військам вихід з букринського простору на захід. Наступи проти німців мети не досягли. Однак командувач І Українського фронту генерал армії Ватутін прийняв рішення почати в кінці жовт­ня третій наступ з того ж Букринського плацдарму. Ставка цей черговий наступ відмінила...

Ми зараз часто говоримо про тимчасові досадні невдачі радянських військ (які справді були у Київській операції) заднім числом, через багато років обговорюємо і осуджуємо рішення і накази своїх воєначальників, але неохоче беремо до уваги тимчасові, однак дуже тяжкі для нас успіхи ворога... Після війни про Букринський плацдарм серед людей ходила легенда, начебто хтось колись сказав-написав: що той плацдарм був тільки “для відводу очей”, щоб обдурити німця. Німці були нашими ворогами, але “дурнями” не були. Їх “провести” було важко...

Букринський плацдарм зі самого початку був єдиним. Навколо нього і на ньому товклися німецькі і радянські солдати, вбиваючи один одного. В ході боїв біда примусила радянських стратегів шукати інший плацдарм. Свого “бліцкригу” — виз­волення Києва сходу — не сталося.

У Генштабі зійшлися на думці, що наступ з Букринського плацдарму навряд чи може розраховувати на успіх.

На додачу виявилося — місцевість там була незручною для танків. Скрізь яри, круті підйоми і спуски. Тобто місцевість “грала” на користь німцям. Стали розумнішими заднім числом, коли зазнали численних жертв. Лише тоді додумалися до оптимального рішення, яке принес­ло потрібний результат. Зрозуміли — не можна було воювати за Київ тільки з одного плацдарму. Це той випадок, коли у війську кажуть: “Гладко было на бумаге, да забыли про овраги». Місце для плацдарму вибрали не там, де треба.

Вихід був один: Третю гвардійську танкову армію, а також частини підсилення Сорокової армії за одну ніч вивели з Букринського плацдарму на люте-зький, який обладнали в ході операції. Раніше сюди також вночі перевели 38-му армію і підтягнули 60-ту.

27-й і 40-й арміям наказали продов­жувати демонстрацію наступу з Букринського напряму...

Головні сили увійшли в Київ з Лютезького плацдарму. Це ІІІ гвардійська танкова армія генерала Павла Рибалка, 38-ма генерала Кирила Москаленка і 60-та генерала Івана Черняховського. Всі ці воєначальники — українці. Можливо, так було заплановано — можливо, збіг обставин... «Координації» з Москви щодо битви не було. Від окупантів Київ очистили 6 листопада. Десятки з’єднань і частин стали “Київськими”.

Нагороди за визволення Києва Москва давала досить щедро. Начебто за Київ звання Героя Радянського Союзу удостоїли солдатів, офіцерів і генералів набагато більше, ніж за попередні операції...