Спочатку зробили зрадником, потім – героєм…
Тернопільська область
Хто з бережанців серед зими відвідує міський цвинтар, бачить, як у День захисника Вітчизни середнього віку чоловік, долаючи снігові замети, несе вінок до могили 20-річного радянського військового льотчика Олександра Браїлка, який загинув на території району у липні 1944-го. Живі квіти лягають до цього постамента і на травневі свята. Кладе їх не родич загиблого воїна, не член ветеранської організації, а стороння людина — місцевий підприємець, власник крамниці з продажу автозапчастин Олег Мельничук. Вклоняється біля цієї могили не за чиїмсь наказом, а за покликом сумління. На журналістське запитання «чому?» відповів коротко: «Цей юнак виганяв фашиста з України…».
З власної волі Олег Мельничук шукає відомості про Браїлка. Кожні півроку вибирається на віддалений хутір Запуст під селом Нараєвом — місце загибелі фронтового льотчика. Побуде біля пам’ятного знака, прибере біля нього, погомонить про життя-буття з 80-річними дядьками, які живуть неподалік і які на власні очі бачили той повітряний бій.
Ось що пригадує господар крайньої хати Михайло Ковальчук, 1931 року народження:
— Наша сім’я мешкала у Нараєві. Хлопчаком підучувався у кравця. Під кінець війни німці взялися палити село, то ми з худобою утекли на Запуст. В один зі жнивних днів над хутором зчинився повітряний бій, літаки билися між собою як ото ворони. Один радянський «вороп’ян» з того бою утік, а іншого два німецькі взяли у кліщі і підбили. Він упав у долину, зарився у землю. Розказували потім, що льотчик-утікач доповів своєму начальству, що його напарник Браїлко… здався німцям. Через це батьків того льотчика вивезли у Сибір — як родичів «врага народа». Лише після війни, коли тракторист з МТС Дмитро Потіцький орав на нашому хуторі поле, зачепив плугом хвіст збитого літака. Розкопали те місце, витягли груду металу, у кабіні разом з кістками льотчика знайшли рештки його чобіт і льотну книжку у планшеті. Повезли її на експертизу до Києва, там і встановили ім’я загиблого льотчика. Після цього дали команду відпустити із Сибіру родичів Браїлка — бо їхній син не був зрадником.
Пам’ятає ті часи інший житель Запуста — 85-річний Стах Зелінський.
— Коли робили перепоховання Браїлка, приїхали до нас його батько-мати. Біля них весь час чергувала «швидка». Мама постійно умлівала — таке пережити… На церемонію зійшлося до півтисячі люду. У колгоспі з місцевого каменю зробили пам’ятний знак, посадили сосни біля нього.
Ще один житель Запуста Михайло Жибак (85 років) згадав таке:
— Літак упав біля Чапранських, аж черешню при землі зрізав. Незадовго після цього кілька партизанів УПА взялися відкопувати літака, щоб добути зброю для себе. Але знову нагодилися літаки — і хлопці повтікали у ліс. А через три дні прийшли радянські. Коли за колгоспних часів літак із землі витягли дизелями, то мотор переплавили, бо треба було алюмінію. Знайшли також рештки гімнастерки, на ній було чотири отвори від куль…
Офіційні дані про молодшого лейтенанта Олександра Браїлка скупі. З допомогою Інтернету нам вдалося дізнатися, що народився він у Ставропольському краї Росії, у селі Кіан-Підгорне нині Андроповського району. Закінчив військове льотне училище в Армавірі. З інших джерел стало відомо, що Браїлко літав, швидше за все, на винищувачі ЛА-5, влітку 1944-го польовий аеродром його 111-го гвардійського винищувального авіаполку базувався поблизу селища Микулинці (нині Теребовлянський район Тернопільської області). На сайті Армавірського училища пафосно повідомляють, що 20 липня 1944 року Браїлко вчинив «вогняний наземний таран», скерувавши палаючий літак у танкову колону німців. Це перебільшення, характерне для радянської мемуаристики — у випадку такого тарану від літака не залишилося б і гвинтика. Видно, не хотілось комусь згадувати історію зі «зрадництвом», виселення батьків Браїлка у Сибір…
Олег Мельничук у велику політику та ідеологію не влазить. Доглядаючи за пам’ятником Браїлку, виходить із суто христинських мотивів. Йому важливо, щоб душа невідомого хлопця зі Ставрополля, який літав у бережанському небі і гнав з нашої землі чужинців, не почувалася сиротинною...
