Путін купив Зе-владу за три мільярди доларів?

«Газової війни не буде». «Україна та Росія змогли досягти компромісу щодо продовження транзиту газу». Чимало експертів та політиків уже назвали попередні до­мовленості мало не пере­могою. І справді, виглядає, що вдалося досягти золо­тої середини. Росія хотіла контракту на рік, Україна — на десять. Домовились про п’ять років. «Газпром» виплачує гроші за рішеннями арбітражу (близько трьох млрд доларів), а НАК відмовляється від нових позовів. «Нафтогаз» вимагав обсягів транзиту мінімум 60 млрд кубометрів на рік. Домо­вились про 65 у 2020-му і далі — по 40 млрд… Утім, зважаю­чи на історію газових відно­син України та Росії, можна припустити, що за кожною поступкою з російського боку ховається пастка.

Науковець-біолог, учас­ник війни на Донбасі Євген Дикий пов’язує результа­ти газових переговорів та ве­личезну діру в бюджеті України. На його думку, нашому уряду вкрай потрібні гроші уже до кін­ця року, тому й відмовилися від майбутніх міжнародних позо­вів на величезні суми (приблиз­но 12 млрд дол.), щоб отрима­ти близько трьох млрд негайно. Фактично, влада пішла шляхом Януковича, вважає Дикий.

Про те, що у цих домовле­ностях ключову роль зіграла саме влада, а не НАК «Нафто­газ», свідчить і те, як по-різному оцінюють домовленості міністр енергетики Олексій Оржель та виконавчий директор «Нафтога­зу» Юрій Вітренко.

«Дуже добрі новини. Хочу під­твердити, що і президент Укра­їни Володимир Зеленський, і уряд, і Верховна Рада зробили неможливе. Ми здійснили дуже великі та серйозні кроки в части­ні забезпечення європейського законодавства та забезпечення й гарантування транзиту терито­рією України», — заявив Оржель.

А ось Вітренко говорить про домовленості як про серйозний ризик. «Якщо ми відмовимось від нових позовів (а ми маємо це зро­бити, якщо транзит залишиться), а потім транзиту не буде, то вихо­дить, що ми відмовилися від по­зовів без жодного сенсу. Це дуже великий ризик», — визнав Вітрен­ко. Тому наразі у «Нафтогазі» пра­цюють над самим контрактом, аби максимально захистити себе від того, що «Газпром» у якийсь момент перестане виконувати домовленості.

«Ризик № 1, що уся історія з бажанням росіян домовитися, — це ширма для порятунку «Північ­ного потоку-2», — сказано у по­відомленні прес-служби НАК на офіційній сторінці «Нафтогазу» у Facebook. — Ми раніше ніколи не бачили такої жвавості у дипло­матичних, лобістських і бізнесо­вих колах щодо цього проєкту у Вашингтоні. А бачили ми багато. Немає кращої гарантії, що росія­ни дотримуватимуться умов до­говорів щодо продовження тран­зиту, ніж відсутність «Північного потоку-2». Ми хочемо домовити­ся, і хочемо, щоб ці домовленості були чесними і надійно захище­ними. Тому зараз — ще не «зра­да», не «перемога», а «боротьба триває».

Президент Центру глобалісти­ки Михайло Гончар переконаний: якби у переговори між «Нафто­газом» та «Газпромом» не втру­тилася наша влада, то резуль­тат був би інший, вигідніший для української сторони. «Ці домов­леності не є компромісом. Вони мають маніпулятивний характер і, очевидно, є наслідком паризь­кої зустрічі тет-а-тет Путіна і Зе­ленського. Путіну фактично вда­лося реконструювати політичну надбудову над переговорами ко­мерційних суб’єктів. Коли „На­фтогаз“ працював самостійно, то переговорний процес розви­вався успішно, на користь україн­ської сторони. Не „Нафтогаз“ був винен „Газпрому“, а навпаки. І зо­внішні чинники сприятливі саме для „Нафтогазу“: і запаси газу у сховищах, і тепла зима, і амери­канські санкції щодо „Північного потоку-2“, — каже Михайло Гон­чар. — Маніпулятивна подача ін­формації через офіційний лист з боку німецького уряду у Ва­шингтон, напередодні підписан­ня Трампом закону про оборон­ний бюджет (саме туди входять пункти про санкції щодо „Пото­ку-2“), була спробою з німецько­го боку зупинити американські санкції. І це індикатор того, що „Газпром“ потужно програвав. На жаль, для української політич­ної верхівки війни не існує. Для них є якийсь конфлікт на Донба­сі. Російська сторона вдалася до хитрощів і обману, бо побачили, що уся ця Зе-команда намага­ється побудувати своє політич­не довголіття на зниженні цін та тарифів. Звідси наживка у вигля­ді дешевого газу, який пропону­ється українській стороні. Зараз ідуть спростування, що у прото­колі ніде не міститься пункт про поновлення імпорту газу. Але в останньому пункті протоколу це вказано. У майбутньому часі, але вказано. І ми чітко розуміємо, що така налаштованість є. Фактично, чистий виграш у нас лише в од­ному — „Газпром“ погодився ви­платити компенсацію за рішен­ням Стокгольмського арбітражу. Але він і так це мав зробити. Ко­шти на це у нього були у бюдже­ті зарезервовані. За рештою пи­тань йде абсолютний неадекват. Наприклад, відмова від судових позовів. Гарантій того, що тран­зит буде збережений через те­риторію України, у домовленос­тях нема. Кажуть, за перший рік транзит буде 65 млрд кубоме­трів. Так, у 2020 році це буде. Бо „Газпром“ не має можливості в інший спосіб постачати газ у Єв­ропу. Але вони вважають, що за рік вирішать питання з німцями, і їм вдасться запустити „Північ­ний потік-2“. Далі за домовле­ностями буде по 40 млрд кубів за умови, якщо в українського маршруту буде конкурентний та­риф. Це прямий натяк на те, що вони скажуть, ніби тариф по „Ту­рецькому потоку“ в Баумгардтен вигідніший, ніж через Україну. Не виключаю і такого варіанта, який вони колись відпрацювали з Туркменистаном. Раптом щось трапляється на якійсь із газо­компресорних станцій „Газпро­му“ поблизу території України, і вони кажуть: система стара, зму­шені припинити роботу цього на­прямку… Реально це транзитний контракт на рік».