«Страшно їхати по новий товар, бо не знаєш, що з доларом буде»

“Зачинено”, “Продається”, “Здам в оренду”... Випадково потрапивши на львівський “Добробут”, була здивована, як багато тут порожніх магазинів. На ринку в самому центрі міста, який колись вважався елітним, працює хіба що третина магазинів. Колись ходили чутки, що на цьому місці збираються будувати чи то готель, чи то паркінг. “Що, ринок таки будуть зносити?” - питаю продавця одного з магазинів, який усе ще працює. “Всі таке питають”, - зітхає жінка, яка торгує на диво дешевими зимовими куртками, як на центр міста (1000-1500 грн.). “Людей нема, то магазини закриваються. Особливо ті, які возили дорожчі речі. Як всі позакриваються, то, може, і знесуть. А ми залишимось без роботи. Я — на пенсії, мені не страшно, а куди підуть молоді? Що в нас є, крім купи-продай?” — каже продавець.

У тому, що речові ринки переживають не найкращі часи, нема нічого дивного. Адже якщо на продукти харчування люди змушені витрачатись, то новий одяг чи взуття — те, без чого можна і обійтись. Скажімо, пристойні жіночі шкіряні чоботи коштують від 2000 гривень. Це більше, ніж деякі жінки заробляють за місяць. За тисячу можна придбати або браковане шкіряне взуття (деякі продавці чесно зізнаються, що це брак, і показують дефект), або замінник. Але гарантії, що ви відходите у них бодай один сезон, ніхто не дає... Тож все більше людей воліють віднести старі чоботи в ремонт, ніж викидати такі гроші за невідомо що.

Та що говорити про “Добробут”, якщо навіть на демократичному Краківському нині повно вільних павільйонів. Якщо на відкритій частині Краківського люди є, то на другому поверсі критого ринку — зовсім сумно. Більше половини яток — зачинені. Жінка, яка торгує светрами, каже, сюди покупці не доходять, зате оренда тут нижча, ніж внизу — 800 гривень на місяць за маленький павільйон та 1600 — за подвійний. “На светрах багато не заробиш, але ті, що возять кашемірові пальта з Одеси, мають дуже добре. Вони там беруть плащ по 1400 гривень, а тут ставлять 2400. Продала один плащ, і вже має оренду заплатити”, - “здає” колег продавець. Натомість пані, яка торгує пальтами, скаржиться, що покупців мало, хоч вона віддає практично за собівартістю (зимове напівпальто тут від 1800 грн. і вище). “Раніше в такий час найкраще йшли пуховики, але один пуховик в закупці тепер 2500 гривень. Нам треба ставити десь три тисячі, щоб вистачило на зарплату і оренду. Хто буде купувати за такими цінами?” — скаржиться підприємиця. Зізнається, торік замість пуховиків возили куртки на холофайбері, бо вони були значно дешевші. Але ті, хто вже відходив одну зиму в такій куртці, більше не куплять. Цей утеплювач збивається, і після прання куртка вже не така тепла.

“Найгірше, що не знаєш, що буде з тим доларом. Зараза, знову росте, а мені у вихідні за товаром їхати. Ближче до Нового року торг має бути кращий. Але страшно, бо набереш товару, а курс знову в два рази гепне”, — каже жінка. По товар вона також їде до Одеси. Каже, колись їздила навіть у Китай, але тоді закуповувала у кілька разів більші партії. Тепер такі вояжі не виправдані. На той час, коли їде по товар, її павільйон зачинений, бо продавця звільнила. “Справа не в тім, що не маю чим заплатити зарплату. Порядного продавця знайти тяжко. Вони що роблять? Ти їй ставиш ціну, наприклад, 2200 за плащ. А приходить людина, вона каже 2400. Так продала два плащі, і крім зарплати, ще має 400 гривень у кишені — на рівному місці. Але люди теж не дурні. Якщо десь бачили за 2200 такий самий, то вже тут не куплять. Йдуть, де дешевше. А ти думаєш, чого воно так зле продається? Як сама почала торгувати, то виручка зразу виросла”.

«Краківський, зрештою, як і більшість ринків, має дві проблеми — контингент і асортимент, — розповідає власниця магазину жіночого одягу (5 хв. від центру міста) пані Михайлина. — Заможні люди купують одяг переважно в магазинах, а не на базарі. Йдеться навіть не про різницю в цінах чи в якості. Я мала такий самий магазин на ринку. Причому саме магазин, а не просто будку. Асортимент однаковий, ціни теж. У магазині на ринку купували більше, ніж тут. Звичайно, коли долар виріс в три рази, довелось піднімати і ціни. І що ви думаєте? На ринку перестали купувати, а тут більш-менш стабільно. Спочатку не могла зрозуміти, що не так, навіть міняла продавців місцями. Думала, зурочили. Потім зрозуміла. На ринках купують одяг переважно люди старшого віку, “доїжджиючі”, студенти... По них криза вдарила найбільше. Два роки тому вони могли собі дозволити плаття за 600-1000 гривень. А зараз я вожу плаття, які по 40-50 доларів у закупці, — їм це просто не по кишені. Тому магазин на базарі довелось закрити. Добре, хоч тут якось торгівля йде. Тут контингент інший. Так, вони теж економлять, просять знижки, торгуються. Нехай замість двох речей купують одну, але вони купують нормальну річ. Не може жінка, яка звикла до порядних речей, носити підвальний трикотаж за 500-600, яким зараз завалені базари. Тому навіть деякі жінки, які спершу купували на ринках, переходять у магазини. Бо різниця в якості більша, ніж різниця в ціні. Ти зекономиш 200 гривень на трикотажній сукенці, випереш і викинеш. А заплатиш дорожче, то воно буде носитись”.

У крамниці з одягом на Богдана Лепкого мене зацікавив... дитячий манеж. Продавець, яка виявилась також і власницею, пояснила, що це — для її синочка. “Якщо нема з ким лишити малого, то беру з собою. Якщо наймати продавця, доведеться підвищувати ціни. А люди зараз і так не мають грошей”, — каже пані Ольга. Жінка каже, раніше закуповувала товар у Туреччині, але тепер возить з Польщі. “У Туреччині найдешевше плаття — 30 доларів. У нас би довелось ставити щонайменше 900 гривень. Але я об’єктивно розумію, що ці плаття на таку суму не виглядають. Я б сама таке плаття за таку ціну не купила. У Польщі закуповуєш плаття за ті ж 30 доларів, але вони хоч мають вигляд. І крій хороший. Бо буває, купуєш ростовку (всі розміри однієї моделі), а там трапляються такі екземпляри, що невідомо на кого пошиті”. Жінка киває на красиве вечірнє плаття з турецьких залишків. За акційною ціною 350 гривень. Але навіть за такою ціною навряд чи хтось його придбає. На платті вказаний розмір ХS, але воно виглядає не на тендітну дівчину, а на десятирічну дівчинку. “Найбільша проблема, коли купуєш гуртом, що мусиш брати усі розміри однієї моделі, а не найходовіші. Тому продати найбільший і найменший розмір часто справжня проблема. Доводиться віддавати нижче закупівельної ціни. І це також треба враховувати, коли формуєш ціну на товар”, - каже жінка.