Роман Шпек: «Боротьбу за курс треба починати на кордоні»

Для бюджету дешевше витратити кілька десятків мільярдів гривень на субсидії населенню, ніж вбухувати щороку більше сотні мільярдів у «Нафтогаз». Чому НБУ роздає мільярди рефінансування комерційним банкам та що відбувається з тими, на кому досі «висять» валютні кредити? Про це розповів «ВЗ» екс-міністр економіки, голова Незалежної асоціації українських банків та старший радник Альфа-Банку Україна Роман Шпек (на фото).

— Романе Васильовичу, у попередньому інтерв’ю «ВЗ» ви казали, що для реформ головне пройти ту точку неповернення, коли розумієш, що реформи уже пішли і не здійснювати реформ уже не можна. Уряд уже пройшов цю точку?

— Реформи в Україні розпочались, але точку неповернення ми ще не пройшли. І тут треба питати не коли це буде, а що не зроблено. Формування уряду відбулось, на жаль, не за професійним, а за квотним принципом, а це ослабило його інституційну спроможність до виконання вкрай необхідних заходів з реформування країни. Склали програму реформ, її підтримав МВФ, ми отримали перший транш. Чесно кажучи, це такий собі авансовий платіж за те, що далі наші урядовці будуть чемними і послідовними і будуть стежити за виконанням своїх зобов’язань. Якщо подивитись на три попередні програми з МВФ, вони зупинялись на другому транші. Для нас зараз є критично важливим виконання усіх заходів, пов’язаних з реструктуризацією зовнішнього боргу. Це дасть можливість ослабити навантаження на бюджет. Нам потрібно реформувати усе, що торкається функціонування ринку газу, де чи не найбільша корупція. У минулому році Мінфін за рахунок коштів бюджету та емісійних ресурсів НБУ поповнив статутний капітал «Нафтогазу» на 97 мільярдів гривень. На субсидії населенню потрібно в рази менше. Реформування цієї галузі повинно відбутись з кількох причин: зняття надлишкового навантаження на бюджет, встановлення справедливих правил, ціна повинна стимулювати збереження енергетичних ресурсів. Уряд повинен вжити тих заходів, які гарантуватимуть у подальшому макроекономічну стабільність, що є основою для відновлення економічного зростання.

— З 1 травня набудуть чинності нові правила надання субсидій, за якими на субсидії можуть претендувати мало не усі. Ви вважаєте, це ефективний метод вирішення проблеми з «Нафтогазом»?

— Найбільша проблема, на якій можуть спіткнутись реформи, — відсутність суспільного терпіння. Про розуміння і підтримку говорити ще рано. Допускаю, що це не найсправедливіший механізм. Якщо у цьому році, з підвищенням тарифів, хтось буде обурений, не отримає субсидію, буде ще більше проблем. Це так званий індонезійський метод: на першій хвилі субсидії дають усім, щоб не було незадоволених. Звичайно, я їх не буду отримувати, бо у мене рівень доходів вищий. Попри це, я споживання газу у своєму будинку за три роки скоротив у 2,7 раза, бо розумів, що ціни мусять бути ринковими і не вірив у популізм влади. Небажання реформувати систему соціального захисту — це не проблема сьогоднішнього дня. Вона тягнеться впродовж останніх 7-10 років. Тарифи треба було підвищувати, бо навіть у Росії ціни на газ вищі. Але за таких низьких цін бідніє населення і держава, а усі, хто працює коло нафти і газу, стають багатшими.

— Як колишній міністр економіки, як оцінюєте діяльність міністра-«варяга» Айвараса Абрамовічуса та міністра фінансів Наталії Яресько? Чи виправдало себе призначення іноземців на ці посади?

— Вони вже не іноземці. Це мужні люди, які покинули свої високооплачувані посади, прийняли українське громадянство. Наталя Яресько завжди була українкою по духу, бо виросла в українській родині, але у далекій Америці. У мене добра оцінка і ще більші сподівання на пані Яресько. Напередодні джазового фестивалю у Львові дозволю собі вжити сценічну термінологію. Пані Яресько — це хедлайнер українських реформ. Вона зробила усе, аби досягти на найбільш прийнятних для України умовах продовження програми з МВФ. Айварас — як бек-вокал. Його голос чути менше, але без нього складно. Ефективності у нього поки менше, як в Наталки, але це не через те, що він не так віддано працює. Просто вся та рутина, над якою йому потрібно працювати, потребує багато часу. Треба доброзичливо ставитись до цих людей... Так, реформи болючі, але вони вкрай необхідні. В Україні багато політиканів, трохи політиків, але у нас нема державних діячів. Політик мислить категоріями двох-чотирьох років — від виборів до виборів. Державний діяч мислить категоріями наступних поколінь. Якщо ми не вимагатимемо від влади реформ, нас і далі дуритимуть популізмом. Подивіться, як вони намагались все вписати у коаліційну угоду. А тепер, коли йде до голосування, їх неможливо зібрати. Депутати розбредаються, як худоба по лузі. Чому, маючи понад 300 голосів у коаліції, не можуть проводити урядові законопроекти? Коаліція та уряд часто поводяться, як вороги. Але ж вони часом зустрічаються зі своїми виборцями. Треба їх питати, де реформи. Має бути зворотний зв’язок.

— Є чимало обговорень на тему, хто б міг очолити НБУ замість Гонтаревої. Називають навіть прізвище Сороса. Якби Нацбанк очолювала інша особа, чи можна було б уникнути тих проблем на валютному ринку, які маємо?

— Пані Гонтарева — мужня жінка. Вона взяла на себе величезну відповідальність. Вона, як і всі, не безгрішна і робить помилки. Заради об’єктивності треба сказати, що те, що доводиться долати Гонтаревій та її команді, не ними створено. Чому у нас є такі великі банки, які займають 15-16% ринку? Де були усі попередні голови НБУ та голови Антимонопольного комітету? Чому це дозволили? Як так, що на 24 році незалежності лише зараз намагаються з’ясувати, хто є кінцевими власниками банків? Гонтарева це робить. Чому попередні голови НБУ допомагали ховатись різним довколаполітичним та довколаурядовим діячам у засновниках банків? Згідно з Конституцією, голова НБУ більш захищений, ніж прем’єр чи президент. Це де-юре. Де-факто незалежності немає. Уряди приймали фальшиві бюджети. Пише, що дефіцит якась символічна цифра, що задовольняє МВФ та інших, 3-4% ВВП. І так одинадцять місяців маємо такий дефіцит. А на 12 місяць дефіцит стає вже 5-6% ВВП, а — це зарплати, шахтарі, атомники... І НБУ повинен це профінансувати. А потім ще виявляється, що з «Нафтогазом» дефіцит понад 10% ВВП, і тут гроші має надати НБУ, та ще й продати йому на ці гроші валюту за зручним курсом. Важлива не лише незалежність інституцій, а й їхня співпраця. Їм треба працювати не у конкуренції, а у «сопричастії» (таке слово колись почув від Блаженнійшого Любомира Гузара).

Якщо подивитись на валютну політику Гонтаревої, то ці дії не дають бажаного результату. Чому? Обсяги офіційного ринку зменшуються, а це свідчить про те, що довіри немає. Довіра до банків та банківської системи починається з довіри до влади та до регулятора. Всі ті адміністративні заходи мають бути короткостроковими та поєднуватись з системними рішеннями, а у нас цього не відбулось. Системні зміни — це і детінізація економіки, і боротьба з сірим ввезенням товарів на територію України та усіма іншими майданчиками, де відбувається торгівля товарами чи обмін валюти поза межами правового поля.

— Як пояснити те, що обсяг торгів на міжбанку — приблизно 200 мільйонів, тоді як у «докризові» часи було майже мільярд на день? Імпорт обвалився, але ж не в десять разів?

— Справді, обсяги торгів на офіційних майданчиках впали значно більше, ніж експорт та імпорт. Це свідчить про недовіру до влади, невпевненість у тому, що Мінські меморандуми від примирення приведуть до миру. Це пов’язано з великою часткою тіньової економіки та величезною корупцією, яка залишається в органах влади. Адміністративні дії з боку НБУ, нові методи справляння податків з боку Верховної Ради призвели до того, що офіційну торгівлю валютою загнали в тінь. Пенсійний фонд глибоко дефіцитний? Запровадили 2% збору з обміну валюти до ПФ. Але є учасники ринку, які не хочуть платити додатково ті 2% і ефективно підтримують сірий ринок. Хтось розраховується за імпорт на території інших юрисдикцій, хтось у гривні проводить експортно-імпортні операції через банки, які мають коррахунки в іноземних банках... НБУ багато говорить про паніку як причину, а паніка — це наслідок. Відсутність довіри призводить до паніки та ажіотажу на ринку. Коли читаю заяви урядовців, які кажуть, що 30% ринку нафтопродуктів — сіре ввезення, мені дивно. Ті, хто повинен з цим боротись, заявляють про сірий імпорт мало не з гордістю. Боротьбу за курс треба починати на кордоні. За різними оцінками, обсяги тіньової економіки становлять 45-55%. Легалізувавши це, до бюджету можна залучити значно більше, ніж через 2% збору до ПФ чи через військовий збір.

— За 2014 рік НБУ видав банкам понад 220 мільярдів гривень рефінансування. При цьому нерідко банку спочатку давали кілька мільярдів рефінансування, а за деякий час туди вводили тимчасову адміністрацію. Що це, невдалі спроби порятунку банків, чи керівництво НБУ таким чином дає можливість власникам цих банків вивести останні гроші?

— Не треба воєдино пов’язувати дві речі — неефективність банківського нагляду та рефінансування. Один з власників банку, що зараз визнали неплатоспроможним, мав банк також у Білорусі. Після затримки видачі депозитів на третій день у Білорусі ввели в той банк тимчасову адміністрацію. В Україні на це пішло дев’ять місяців! Тобто проблема не у рефінансуванні, а у відсутності належного банківського нагляду. Серед тих 200 мільярдів рефінансування велика частка овернайту: сьогодні банк взяв кошти, щоб дотриматись нормативів, завтра повернув. Насправді приріст заборгованості банків за кредитами НБУ у 2014 році становив десь 30 мільярдів. Треба розуміти, що рефінансування є ринкове — на термін до року, та неринкове — стабілізаційні кредити, які видають на три роки. Основна частина наявної заборгованості — це стабілізаційні кредити, які були видані за наслідками кризи 2008-2009 років. Потім їх реструктуризували попередні керівники і термін їх погашення ще не настав. Якраз там є велике поле для журналістських розслідувань: хто надавав, хто пролонговував, на яких умовах, яка була застава. Чому лише при Гонтаревій запровадили аудиторську оцінку заставного майна? З фахівцями МВФ розроблена спеціальна програма: вводитимуть 19 показників діяльності банків, і машина прораховуватиме і даватиме сигнали щодо діяльності того чи іншого банку. Таким чином буде механізм попереднього реагування. Чорна зона — банк неплатоспроможний, червона — на підході до неплатоспроможних тощо. Головне, що це не будуть персональні рішення, а комп’ютерна система. Загалом у програмі співпраці з МВФ реформуванню банківського сектору приділено велику увагу.

— Чимало клієнтів досі погашають валютні позики, які брали, коли долар був ще по 5 гривень. Як ви ставитесь до ідеї загальної реструктуризації валютних кредитів, чи все ж кожен банк має вирішувати для себе, проводити таку реструктуризацію чи ні?

— Це має вирішуватись на рівні банк-клієнт. Банк зацікавлений у реструктуризації. Чому? Якщо є прострочка по платежу, банк зобов’язаний формувати резерви. Що більша прострочка — то більший обсяг резервів. Резерви віднімаються від регуляторного капіталу, а це несе загрозу виконання нормативу адекватності капіталу і вимагає від акціонерів додаткового внесення грошей. Реструктуризація має бути лише у тому випадку, якщо клієнт хоче продовжувати бізнес, має розуміння, як він це робитиме. Ми в Альфа-Банку на це йдемо. Інші банки це роблять. Але коли менеджмент бачить, що це шахраї, які, ведучи розмову про реструктуризацію, хочуть вивести активи, плюнути і втекти, то, щоб не шукати їх по офшорах, їх притягають до відповідальності.

Ще одне питання, яке стосується реструктуризації, — капіталізація наших бізнесів. У банківській системі є багато проблем, але внаслідок кризи 2008-2009 років значна частина банків докапіталізувалась. Я маю честь працювати у банку, який напередодні кризи 2014 року збільшив капітал. Хоча у нас не було такої потреби — нормативів дотримувались, резерви були сформовані навіть більше, ніж треба, але ми бачили, що влада і регулятор ведуть не туди. Наші акціонери внесли додатково 50 мільйонів доларів. Зараз, за результатами стрес-тесту, буде нова докапіталізація. А чи багато ви можете назвати мені прикладів, коли власники тих чи інших компаній підтримують бізнес внесенням живих грошей? У більшості випадків вони кожну копійку, яку заробили, намагаються вивести в інші юрисдикції.

Враховуючи, що економіка падає, шалена девальвація, інфляція, достатність власного капіталу у корпораціях стає меншою. Коли клієнт приходить у банк, ми аналізуємо, яке у нього співвідношення власних коштів і запозичених. Якщо ми бачимо, що бізнес в основному на запозичених коштах — він стає не цікавим для розмови з банком. Ми ж внесли гроші, і вони повинні. Якщо немає коштів — треба кликати нового партнера. Платоспроможність клієнта визначається співвідношенням власних коштів і запозичених, а також наявністю у нього ліквідної застави, не обтяженої попередніми зобов’язаннями. Він же не дає акції, які можна продати, у заставу. Він хоче, аби ми брали у нього цех чи трубу. Дивіться, які є можливості отримання кредитів від ЄБРР для тих чи інших бізнес-проектів, але їх отримують хіба одиниці. Бо ЄБРР вимагає звіт міжнародних аудиторських компаній за три роки...