З безробітних – у бізнесмени

Звільнення з роботи — не трагедія, а шанс розпочати нове життя. Це довели восьмеро підприємців, які презентували свої бізнес-проекти у Львівському міському центрі зайнятості. Серед них двоє фермерів, власники мережі магазинів, салону краси, фітнес-клубу, автомийки, туристичного агентства та салону з прокату карнавальних костюмів. Але всі вони — колишні безробітні, які свого часу були на обліку у службі зайнятості.

«Коли наші працівники проводять співбесіду з безробітними, з’ясовують можливості працевлаштування. Якщо нема підходящої роботи і той чи інший безробітний не може бути працевлаштований, має шанс скористатись одноразовою виплатою допомоги з безробіття для започаткування підприємницької діяльності, — каже перший заступник директора Львівського обласного центру зайнятості Оксана Іванчук. — Не можуть скористатись такою можливістю незастраховані особи — тобто ті, які ніколи не працювали і неповнолітні. Сума визначається індивідуально для кожної людини — це та допомога з безробіття, яку людина могла отримати впродовж терміну перебування на обліку — 360 календарних днів, але її виплачують одноразово. Середня сума одноразової допомоги у цьому році — 12 тисяч гривень на рік. Максимальна сума — близько 40 тисяч гривень. Усе залежить від того, яку зарплату людина отримувала за останнім місцем роботи».

Новоспечені підприємці зізнаються — окрім допомоги з центру зайнятості, хтось вкладав у бізнес власні заощадження, хтось позичав у знайомих, хтось брав кредит у банку. Та, кажуть, основна допомога від центру зайнятості не стільки у стартовому капіталі, скільки в тому, що тут допомогли ідеї втілити у бізнес-план. І хоча на практиці доводиться постійно відхилятись від написаного бізнес-плану, але це той кістяк, на якому тримається уся справа.

Перемогу у конкурсі бізнес-проектів здобула Ольга Мацюк з Новояворівська, яка відкрила туристичне агентство “Компас”. Вона розкрутила бізнес з... 1600 гривень стартового капіталу. Можна лише уявити, як Ольга використає аж 8 тисяч гривень призових, які отримала як переможниця. Цінні призи — гроші, фотоапарати, ваучери на навчання отримали усі вісім фіналістів, адже усі вони вони — переможці. Насамперед змогли перемогти себе.

Бізнес окупився за 10 днів

“Я закінчила університет, отримала диплом з туризму. Почала шукати роботу. Та виявилось, що без досвіду знайти роботу не так уже й легко. В результаті стала на облік в центр зайнятості. Батьки та працівники центру підштовхнули мене відкрити власне туристичне агентство, — каже Ольга Мацюк. — У батьків було приміщення, тож мені не довелось витрачати гроші на оренду. Комп’ютер в мене був. Тож гроші витратила лише на меблі та рекламу. Ці витрати мені повернулись за 10 днів — як тільки продала перші кілька турів”.

Практично усі зароблені кошти дівчина вкладає у розвиток бізнесу. Нині вона працює з польським туристичним оператором — він пропонує тури, які українські оператори практично не продають. Ольга врахувала специфіку регіону — тут усі мають “шенгенки”, тому пропонує вильоти не з Києва, а з Польщі — і ближче, і дешевше. Натомість екскурсійні тури Україною дівчина формує самотужки — під кожного клієнта. Працює з місцевими школами — аби вчителі не морочили собі голову, як організувати дітям екскурсію, де взяти автобус, бере всю організацію на себе. При агенції відкрила також магазин спортивно-туристичного інвентарю. Планує також давати туристичний інвентар у прокат. Влітку у її агенції стажувалась ще одна студентка. Наступного року Оля планує взяти собі постійну помічницю.

Свіжа малина — аж до жовтня

Невисокий засмаглий чоловік, який страшенно хвилювався перед презентацією, аж ніяк не схожий на бізнесмена. Воно й не дивно, адже у Миколи Павлишина чи не найважчий бізнес — він працює на землі. Чоловік вирощує смородину та ремонтантну малину. І хоча ці культури вважаються суперприбутковими, чекати на прибуток доводиться аж три роки.

“Гроші, які отримав від центру зайнятості, витратив на саджанці — купив їх у Неслухові. На сьогодні маю 0,7 га смородини та 0,5 га малини. Але уже позакладав “маточники” — буду розширювати площі. Цього року отримав перший урожай — здавав на “Шувар”, возив в Жовкву на заморозку. Проблема в тому, що не маю власного холодильного обладнання — воно дуже дороге. А ягоди без холодильників швидко псуються”, — розповідає Микола Павлишин.

Перший урожай, як правило, невисокий. “Комерційний” урожай буде лише наступного року. З га смородини за рік можна зібрати до 8 тонн ягід, а малини — ще більше. “У мене такий сорт малини, що плодоносить з серпня і до морозів. Збирати треба що другий день. Цього року ще справляюсь сам, а наступного вже буду брати сезонних працівників. Аби тільки не було проблем зі збутом. Якби були морозильники, то можна було б не переживати — продавати ягоди всю зиму”, — каже садівник. Серед членів конкурсної комісії, яка оцінювала бізнес-проекти, були представники обласної влади, які пообіцяли допомогти садівнику з пільговим кредитом на обладнання. Виявляється, є програма обласної ради, за якою з обласного бюджету компенсують відсотки за кредитом, якщо його взяли на розвиток сільського господарства. Головне, аби сума компенсації не перевищувала 50 тисяч гривень на рік. Та фермери, схоже, про таку програму навіть не чули.

«Візьму на роботу людину, яка читає казки»

Найбільше емоцій викликала презентація Уляни Дробушовської. Власниця салону карнавальних костюмів не лише розказала про свій бізнес, а й влаштувала невеличке дефіле. Жінка за освітою юрист. Як мати трьох дітей постійно стикалась з тим, що на свята у садочок, до школи постійно доводилось шукати карнавальні костюми. Ті, що продають у супермаркетах, їй здавались нецікаві. Тому шила сама — вивчала історію костюмів, шукала тканини. Згодом пошиття костюмів переросло у хобі. А хобі — у бізнес-ідею.

“Нині у моєму салоні майже тисяча костюмів — як для дітей, так і для дорослих. Для дітей це і бальні сукні, і костюми казкових персонажів, і різних звірят, овочів. От зараз у садочках будуть свята осені, там персонажі — різні фрукти, овочі, — каже Уляна Дробушовська. — Дітям карнавальні костюми потрібні цілий рік. Дорослим — лише взимку на новорічні свята. Тому у нас є ще багато національних костюмів для наречених, дружбів та дружок”.

Грошову допомогу від центру зайнятості жінка витратила на обладнання та матеріали. Спеціально закінчила курси крою та шиття. Оскільки сама уже не справляється, то взяла на стажування помічницю — планує її офіційно працевлаштувати. Каже, коли шукала працівницю, їй важливо було не лише, чи вміє вона шити, а й чи... читає казки. Адже у її роботі важлива не лише техніка, а й творчий підхід. Каже, конкуренти не можуть зрозуміти, звідки вона черпає ідеї, тож часом приходять під виглядом клієнтів, фотографують і роблять копії.

Поки у нас погана дорога — будуть клієнти

Відрізок дороги Дрогобич-Самбір один з найгірших на Львівщині. Відтак, автомийка та шиномонтаж тут потрібні більше, ніж деінде. Тому брати Лев і Михайло Карпини взялись за цей бізнес, хоча шиномонтажів по сусідству декілька. Оскільки кошти в автомийку та шиномонтаж вклали чималі (будівництво приміщення, обладнання), то, аби швидше повернути вкладене, зареєстрували інтернет-магазин, через який торгують шинами. Планували, що інвестиції повернуться за 9 місяців, однак працюють уже рік, бізнес йде вгору, але вкладеного ще не відбили. Все ж хлопці не розчаровуються — навпаки, планують розвиватись.

“Ми працюємо удвох. Хочемо взяти третього працівника, аби працювати позмінно. Тоді шиномонтаж буде цілодобовим. Ще двох дівчат плануємо взяти на роботу в інтернет-магазин — він дуже добре розвивається. Років за три плануємо відкрити також автосервіс з підйомником — зважаючи на наші дороги, це актуально. Туди візьмемо ще двох людей”, — ділиться планами Михайло Карпин. Таким чином з колишніх безробітних хлопці перетворились на роботодавців.

«Найважче наважитись працювати на себе»

Галина Лупин з Яворова кілька років відпрацювала директором продовольчого магазину, але врешті звільнилась за власним бажання і “стала на біржу”. Отримала одноразову допомогу на розвиток бізнесу — вирішила відкрити магазин взуття. За ці гроші планувала купити стелажі та зробити рекламу. Та коли їй порахували, скільки ті полиці коштуватимуть, — зрозуміла, що не вистачить ні на що. Тоді з братом самотужки з гіпсокартону змайструвала полиці. А гроші вклала у рекламу — встановила у Яворові два білборди, зробила вказівники. На всі гроші, що мала, накупила товару. “Здавалось, що я так багато всього купила, а коли перед відкриттям почала викладати на вітрини — виявилось, що товару надто мало. У мене паніка. Тоді порозкладала на вітрини взуття, сумки, шарфи — аби зайняло більше місця. А коли люди приходили, казали: “Які у тебе гарні вітрини, як у Львові”, — згадує жінка. Однак бізнес хоч і потребував величезних затрат, досить швидко окупився. За півроку пані Галина повернула борги і почала працювати в “плюс”. За рік відкрила ще один магазин. Тепер знайшла приміщення під третій та написала заяву на два бутики у торговому центрі, який лише будується у Яворові.

“Хочу сказати всім — не варто боятися починати працювати на себе. Так, це важко, так, я багато часу проводжу на роботі. Але яке це задоволення знати, що ти працюєш на себе і для себе”, — каже Галина Лупин.

Інкубатор — зі старого холодильника

Роман Марцюняк вибрав нелегкий бізнес — розводить перепілок. Має уже 800 штук, а до листопада має бути 1500! А все починалось з того, що йому подарували 10 курчат перепілки. За гроші від центру зайнятості докупив перепілок. Аби не витрачатись на обладнання, інкубатор змайстрував самотужки — зі старого холодильника. А з барабана зі старої пральки змайстрував пристрій для обвалки тушки — аби не общипувати вручну. Продає чоловік не лише м’ясо (65 грн. за кілограм) та цінні перепелині яйця, а й живих перепілок.

“Помітив, що люди, які купують живих перепілок, цікавляться, чим їх годувати. Купив гранулятор — тепер сам роблю ще й корм. Практично всі, хто купив в мене живих перепілок, тепер приїжджають за кормами. Це теж дає непоганий дохід”, — каже Роман. Продукцію птахівник постачає в ресторани, продає на ринку у Миколаєві. Каже, якби не було проблем зі збутом, то міг би значно наростити поголів’я перепілок.

«Нарешті я здійснила свою мрію»

Оксана Ірод за освітою вчителька початкових класів. Але завжди мріяла стати косметологом. Врешті пішла на курси з косметології і якийсь час працювала у салонах краси. Але постійно мріяла про власний салон. Тепер свою мрію здійснила — вона власниця салону краси у Трускавці. І хоча допомоги від центру не вистачило, довелось брати кредит, який досі сплачує, жінка не жаліє — нарешті вона сама собі господиня і займається тим, чим хоче.

Пані Оксана зізнається: суттєві корективи в її плани внесла ситуація в країні — у Трускавці поменшало відпочивальників, а саме на них орієнтований її салон.

“Півроку було затишшя, але з липня людей стало більше. Буває, беру рекламу в руки і сама йду роздавати біля бювету — там найбільше скупчення людей. Треба ж якось заявляти про себе”, — каже пані Оксана, яка тепер дає роботу ще кільком людям. Вона працює як адміністратор та косметолог, є два перукарі, манікюрниця. Тепер головне, аби було достатньо клієнтів.

«Для молодих фітнес-центрів багато, а що робити жінкам, яким за...»

Лише місяць працює жіночий фітнес-клуб у Стрию Ольги Яськів. Красива доглянута жінка каже: її бізнес-ідея виникла не просто так. “Я та мої подруги — жінки, яким за... Але ж також хочеться добре виглядати, гарно вдягатись. У нашому місті багато фітнес-клубів, у які ходить молодь. Ми також пробували туди ходити. Вистачило на три заняття. Я не хочу стрибати дальше чи тягнути ногу вище.

Я хочу, аби не боліла спина і суглоби. Тому вирішили створити оздоровчий центр для жінок”, — каже Ольга Яськів. Жінка винайняла приміщення, купила спортивний інвентар, взяла на роботу двох реабілітологів. Тепер шукає лікаря-косметолога. Каже, орієнтується на ділових жінок, які розуміють, що дбати про своє здоров’я — це насамперед відповідальність перед близькими. За місяць уже продали 10 абонементів. Це небагато, але жінка сподівається, що з часом клієнтів буде більше, адже найкраща реклама — від людини до людини.