З кожної флешки – податок. Кому? Не зрозуміло

Кожен, хто купує флешку, МР3-плеєр чи будь-яку іншу техніку, на яку можна записати чи відтворити інформацію, платитиме податок. Цю новину активно обговорюють уже впродовж двох тижнів як пересічні користувачі, так і продавці техніки. Мовляв, з новим податком уся ця аудіо-, відеоапаратура, карти пам’яті подорожчають. Та, виявляється, жодного нового податку вводити не збираються — ми платимо цей збір уже десять років. А постанова, яку виставила на обговорення Державна служба інтелектуальної власності України, — це лише зміни до Постанови Кабміну “Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах», яка діє від 2003 року!

Як З’ЯСУВАЛОСЬ, виробники та імпортери техніки, на яку можна записати та відтворити звук чи зображення, платять чималий збір на користь правовласників — 3-5% від вартості обладнання. Зрозуміло, платять не зі своєї кишені — усе це закладають в ціну. Так, у вартості магнітофонів та іншої звукозаписувальної апаратури, апаратури для відеозапису, відеокамер зі стоп-кадром, радіо- та телеприймачів, у яких є пристрої для запису звуку чи зображення — 3% цього збору. А у вартості аудіо-, відеокасет та дисків — аж 5%.

У постанові, яку хочуть запровадити, ставки збору, навпаки, пропонують зменшити до 0,25-1,5%. Однак перелік апаратури, з виробників та імпортерів якої стягуватимуть цей збір, осучаснили. Тепер туди входитимуть МР3-плеєри, карти пам’яті, флеш-карти, жорсткі диски комп’ютерів, пристрої для зчитування (запису) СD-DVD тощо. Всього 38 позицій — і практично до кожної інша ставка податку. Не сплачується збір з професійної техніки, не призначеної для домашнього використання.

“Цей збір — не якесь українське ноу-хау. Його стягують у більшості європейських країн. У нас цей збір стягують з 2003 року, а кошти розподіляють між компаніями-власниками авторських прав, — каже директор “Українського музичного альянсу” Павло Калениченко (саме УМА і займається адмініструванням цього збору). — Однак ми проти запропонованих змін до цієї постанови, оскільки вони лише ускладнять адміністрування збору на користь власників авторських прав. Скажімо, там передбачено, що адміністрування збору відбуватиметься на договірній основі. Тобто одна компанія сплачуватиме, інша — ні”.

Зрозуміти, яким чином розподіляються зібрані кошти (а суми, очевидно, чималенькі) між власниками авторських прав, важко. Адже хто може визначити, яку саме музику я слухаю та які фільми дивлюся? Зрештою, чому я повинна платити цей збір, купуючи флешку, на якій зберігатиму власні фото?

“Визначити, для чого використовуватимуть кожен конкретний пристрій, нереально. Тому невеличкий збір стягують з усіх пристроїв”, — каже Павло Калениченко.

Утім, виявляється, власники авторських прав також не в курсі, що можуть отримувати цей збір. Зокрема, продюсер Ігор Кондратюк, до якого “ВЗ” звернувся з питанням, скільки коштів він отримує від цього збору, заявив, що вперше про це чує.

“Кажете, цей збір діє з 2003 року? Я є правовласником з 2004 року, і жодної гривні не отримував. Чув про таку контору, як “Український музичний альянс”, але чим вона займається, не знаю, — каже Ігор Кондратюк. — Правовласники у цій країні — ніхто. Навіть якщо існує якийсь збір, то можна лише здогадуватись, яким чином його розподіляють. А щоб ці гроші отримували законні власники авторських прав... Не смішіть мене”.