Джинси ціною людського життя

Новий айфон чи планшет для більшості користувачів є швидше дорогою забавкою, аніж предметом першої необхідності. Та, вихваляючись перед друзями новим гаджетом, навряд чи хтось здогадується, якою ціною їх створюють. І йдеться не про мільйони, вкладені у розробки, а про те, яким чином ці розробки втілюються у конкретні вироби. Аби потужні компанії могли мало не щокварталу випускати нові моделі та отримувати мільярдні доходи, люди на фабриках країн Третього світу змушені працювати по 12-16 годин на добу, практично без вихідних, та жити у гуртожитках-казармах на територіях заводів, аби не витрачати час на дорогу. При цьому більшість з тих, хто збирає айфони та айпади, ніколи не зможуть купити собі цю річ — зарплати надто мізерні.

Два РОКИ ТОМУ в ЗМІ потрапила інформація про десятки самогубств на заводах Foxconn, на яких збирають iPhone та iPad для Apple, комп’ютери для Dell та Hewlett-Packard. Американський журналіст зумів пробратись на територію комплексу та розповів, у яких нелюдських умовах працюють та живуть працівники. Він також роздобув фото сіток, натягнутих під вікнами заводу, — так адміністрація бореться з численними самогубствами. Більше того, якщо спроба суїциду не вдалась і працівник вижив — його штрафують за порушення дисципліни. Крім того, через те, що деталі обробляють спеціальним хімічним розчином, у людей погіршується стан здоров’я. Після скандалу світові організації, що протидіють трудовій експлуатації, змусили компанію підняти мінімальні зарплати з 2800 до 3200 юанів (349 дол.). Але жорстка система штрафів все одно позбавляє працівників левової частки заробітку.

На плантаціях досі працюють… раби

Скасування рабовласницького ладу — не більше, ніж дата в підручнику з історії. Трудове рабство досі процвітає, особливо у країнах, які є сировинними базами. Нещодавно країни-виробники чаю утворили картель, аби підняти світові ціни на чайне листя. Це ми платимо по 10-20 гривень за 100 грамів чаю не найвищої якості, а на товарній біржі кілограм чаю коштує 2,5 долара. Приблизно долар заробляють за день селяни, які збирають чайне листя. При цьому на багатьох чайних та кавових плантаціях людям живих грошей практично не виплачують — власники утримують бараки, в яких живуть батраки, видають їжу, а гроші — тільки коли на це є поважна причина.

Не завжди платять і за збирання бавовни. В Узбекистані досі у сезон збору бавовни на поля виганяють усіх студентів, вчителів, працівників державних установ. Хто не їде, звільняють з роботи. Аби виконати план зі збору бавовни, люди беруть з собою дітей. «У мене астма, але мені все одно довелось збирати бавовну, причому абсолютно безкоштовно, — написала в «ЖЖ» медсестра однієї з ташкентських клінік. — Нашому хірургу телефонували хворі, які питали, що робити, бо у них піднялась температура після операції, чи щось пішло не так. А що він міг зробити, якщо він у полі збирає «вату». Хто з медиків відмовлявся їхати — звільняли». Доходить навіть до смертельних випадків — у жовтні міліціонери побили юнака, який хотів піти додому раніше, бо недобре почувався. В результаті хлопець втратив свідомість і помер. Було кілька смертельних випадків і з астматиками — через пух у людей починались приступи, а наглядачі забороняли їх допомагати, звинувачуючи у симуляції.

В Україні — не краще

Зараз мало який європейський бренд одягу чи взуття залишив виробництво у Європі. Більшість з них почали переносити виробництво у Китай, Малайзію, Пакистан ще у 70-х роках — коли уряди країн Євросоюзу почали встановлювати мінімальну заробітну плату. Та, як стверджують представники «зелених», справа не лише у мало не безкоштовній, як за європейськими мірками, робочій силі в Азії. Там не такі жорсткі норми до умов праці та до самих тканин, тож виробники можуть використовувати барвники, які у ЄС, заборонені.

Те, що тканини для масових брендів далеко не завжди безпечні, розповіла «ВЗ» Іванна Чемерис, яка свого часу працювала закрійником на підприємстві, що використовувало давальницьку сировину. «Бувало, надсилали таку тканину, що ми мусили відкривати всі вікна в цеху — такий сморід був. Зміну відпрацюєш — горло болить. А одного разу був такий шифон, що у половини швачок почали з’являтись ранки на руках — ми тоді відмовились шити, — каже жінка. — Ніколи б не вернулась на ту роботу — то взагалі нема замовлень, то фірма отримує величезне замовлення, яке треба виконати за тиждень — тоді працювали навіть в нічну зміну. Бувало, що жінки з села не встигали на останню маршрутку, то ночували на рулонах тканини просто в цеху. І хоча зарплата залежала від виробітку, у швеї більш ніж дві тисячі гривень на руки не виходило. Хоча шили навіть для відомих французьких та італійських фірм». Звичайно, французам вигідніше шити в Україні — там мінімальна зарплата 1321 євро, у нас — 1147 гривень. І ніяких вам профспілок, які б вимагали нормований робочий час, гідні умови праці та соціальний пакет.