Чужий серед своїх…

Ми є свідками примітивних кадрових інтриг, які і у мирний час виглядали б ницо. І це вища форма цинізму, це злочин проти власної держави. Адже такі ігрища бʼють у найболючішу точку - в обороноздатність країни. А це вже відверта диверсія і шкідництво.

Суспільство «проковтнуло» абсолютно безпідставне з точки зору інтересів воюючої країни звільнення популярного у народі генерала Залужного. «Проковтнуло» незаконні, волюнтаристські санкції проти Порошенка та інших неугодних Зеленському опонентів. Суспільство, стиснувши зуби, досить довго терпіло узурпатора влади Єрмака. Досі, по суті, закриває очі на таких токсичних персонажів у владі як Татаров, який через близькість до одіозного Портнова взагалі не мав би бути у владній обіймиці.

Суспільство навіть не запитує вголос «Хто такий Вова з Династії?» Бо вважає, що не на часі, що на кону більш загрозливі виклики для держави. Українці хочуть вижити, зберегти країну, а вже потім розбиратися з внутрішніми зашкварами. Суспільство багато на що закриває очі, оскільки спрацьовує інстинкт самозбереження. Але президент Зеленсткий чомусь не здатний робити висновків з попередніх помилок і вкотре наступає на ті самі граблі. Вочевидь в розрахунку, що і цього разу війна все спише…

У всьому є межа. Так часто буває, що остання крапля може бути і не найбільшою, але саме вона переповнює чашу терпіння. В команді Зеленського, серед його сумнозвісних «ефективних менеджерів», дуже мало справді ефективних і нетоксичних. Михайло Федоров - один з цих небагатьох, до яких суспільство було лояльним. Федоров справляв враження адекватного, а головне - при ньому сталися помітні позитивні зміни на фронті (як свого часу при Залужному). Схоже, Федоров, як людина відносно молода і стратегічно мисляча, вирішив на посаді міністра оборони працювати чесно. Він якраз здатний робити висновки і не підставлятися. Бо не хочеться фігурувати у нових плівках НАБУ і псувати собі репутацію. Він розумів, що зі своїм бекграундом має гарні перспективи на майбутнє. Але розумів це не лише він.

Більшість журналістів та аналітиків вважають, що саме популярність і ефективність Федорова стали головною причиною його відставки. Причиною так, але не головною. Припускаю, що його небажання маратися у корупційних схемах зробили його «чужим серед своїх». Головне питання, яке мало хто задає, чому саме зараз виникла потреба відсунути Федорова. Адже усім зрозуміло, що саме його відставка стала причиною усіх урядових кадрових пертурбацій. А сталося це одразу після саміту НАТО в Анкарі, де було ухвалено рішення про виділення Україні рекордних 70 мільярдів євро військової допомоги на 2026 рік із зобов'язанням зберегти такий самий рівень підтримки і у 2027 році.

Уявляєте, які відкриваються можливості для «освоєння» цих коштів! Їх без міністерства оборони ніяк не освоїти. Федоров незадовго до відставки дав інтервʼю, де заявив, що здійснив аудит оборонних контрактів, перевів закупівлі на відкриті тендери, зупинив корупційні схеми, якими «славилось» міністерство оборони при усіх попередніх міністрах, і дав зрозуміти, що не піде на будь-які корупційні схеми. Те, свідками чого ми зараз є, це ганебний процес перерозподілу грошей.

Зараз триває корпоративна війна за те, хто накладе лапу на освоєння виділених союзниками коштів. Розуміють це і наші європейські партнери, тому Європейський Союз сприйняв відставку Федорова з посади міністра оборони як «велику несподіванку». Іншими словами — як шок. У ЄС висловили занепокоєння через можливе призупинення спільних оборонних проєктів — таких як виробництво далекобійних дронів та використання траншу в розмірі 70 мільярдів євро.

На жаль, як бачимо, особисті амбіції і грубі гроші залишаються головним пріоритетом в команді Зеленського. А війна? А війна все спише…

Джерело