Я сумую за нами, зразка 2022-го року...

Тоді ми були народом, нацією, яка повстала у масі своїй проти московитів. Так, і черги у військкомати, і зачинені військкомати, і хабарі, щоб дозволили йти захищати свою країну, бо іншої у нас немає. І гроші, які віддавались до копійки – нашим, щоб швидко залатати діри, які, наче навмисно, робились. І жінки, які раптом виявили, що вони таки вміють їздити на механіці, бо треба було приганяти авто з-за кордону.

І перші вбиті, і блискавична окупації значної частини нашої землі, і розстріляні автівки з дітьми всередині, і та жіноча рука з яскравим манікюром у Бучі…

Я знаю, що нам фізично боляче – і згадувати, і думати про це.

Ми і зараз народ і нація. Втомлені, виснажені, вбиті, травмовані, одинокі, злі, безнадійні.

Але ми не приречені, ні. У нас ще трохи є шансів.

Я дуже хочу, щоб ви прочитали цей текст який написала Інна Ведернікова у ZN.UA «Данина з війни. Як влада привласнює Україну, та що ми маємо запам’ятати, аби це не повторилося».

Перша частина заголовка – так, ми знаємо. Друга частина про те, що з цим усім робити. Дякую Інні за цей цінний текст:

«Людям із критичним мисленням і відео з підозрою Єрмаку, і нова серія «записів Міндіча», опублікована двома тижнями раніше, не дали нічого нового - лише підтвердила їхні здогади щодо убозтва персонажів, які обгризають кістки схудлої під час війни країни. 

І, нарешті, ті, хто жив і над тим, що відбувається з країною, не замислювався. Попри мовчання телемарафону та більшості підгодованих владою каналів-мільйонників у Telegram, сарафанне радіо та YouTube розносять нові знання, запилюючи цю аудиторію скепсисом або жахом від пріоритетів найближчих людей в оточенні президента. Поки суспільство воювало, донатило, ховало своїх, витягувало армію, виготовляло дрони, тримало енергетику, закривало провали держави волонтерами та самоорганізацією — влада вибудовувала власну паралельну систему. Однак для всіх -і компетентних, і неофітів - нині головним є одне питання: що нам із цим знанням робити?».

Я в тексті посту залишаю лінк на публікацію. ФБ ховає такі пости, які ведуть з ФБ на чужі сайти. Але я дуже хочу, щоб матеріал не загубився під час розшерів.

І я дуже хочу, щоб стався, нарешті, злам у владному тераріумі, щоб ми всі – кожний і кожна, від першої особи в державі і до мене, вас, його і її, - робили все, рятуючи країну. Не буде України – не буде нас.

Чесно? Мені дуже гірко. Страшенно. Я ж наче все це знаю, я саме таке і прогнозувала, у мене не було жодних ілюзій!.. Але потім вистрілює оце мерзенне про дизайни, продажі, крадіжки, - і просто небо падає на голову. Ну, як так можна?! Ну, як?..

Діра у серці, розміром з космос.

Джерело