Рідний "Живчик" для внуків у чужині

Мою увагу привертають дві жіночки, схожі на шляхетних вчительок із далекого дитинства. Просять продавчиню відпустити їм чотири пляшки популярного серед дітлахів "Живчика", який багатьом нагадує ситро. 

Перепрошуючи за безтактність, встрягаю в їхню розмову. 

- Любите солодку "газ-бульку", як казали колись? Але ж медики радять під час далеких рейсів пити воду мінеральну, до того ж - без газу...

- А ми беремо "Живчик" не собі - внукам дев'яти і одинадцяти років, які живуть за кордоном. Щоразу, коли навідуємося до них у Варшаву, хлопці найперше шукають у наших сумках цей напій. І відразу відкорковують пляшки, прилипають до них.  Більше ніяких подарунків їм від нас не треба!

- Але  ж в Європі такий великий вибір тоніків!

- Наші внуки пити всяких тих "кок-микол" не хочуть.  Ще до війни, коли вони жили в Україні, смакували тільки "Живчик" з українських яблук. І тепер просять привезти саме його. Він нагадує їм дитинство у рідному домі... 

Наче великий скарб "пані вчительки" несуть придбану воду у салон півтораповерхового автобуса. Радію за них і за їхніх внуків. Упевнений на 100 відсотків, що у чужині ці хлоп'ята не забудуть рідну землю. Неодмінно повернуться на Батьківщину. Одним з тих "магнітів", який притягуватиме їх сюди, буде пляшка ситра із зображенням усміхненого яблука.