Не про парад росія-2026: як будуть розвиватися політичні процеси

Цей транзит, якщо ширше, відбувається так: нас всі бояться (2021) - ми швидко переможемо (2022-24) - щось іде не так (2025) - війна буде тривати стільки, скільки буде живим путін (2026). Далі відбувається розвилка - або народ ламають, або він починає отримувати певну субʼєктність. Що важливо: цю субʼєктність відчувають завжди еліти, які також можуть дещо по-іншому почати себе поводити.

Разом з цим відбувається транзит частини лоялістів та індиферентних в сторону опозиційності до путіна. Я вважаю, що до кінця 2026 року ми будемо мати ситуацію 50 на 50 в питанні підтримки путіна. Останні вибори путіна показали, що рівень його реальної підтримки склав 71-72% (ми тоді робили нашу соціологію). Це пікове значення його реальної підтримки. Іншими словами, в росії приблизно третина населення плюс-мінус є опозиційною до Путіна. До кінця 2026 року, повторюся, якщо виходити із сьогоднішніх вводних, реальна кількість прихильників і противників путіна зрівняється. Точніше, ця модель буде умовно такою: 50% за, 40% проти і 10% говоритимуть, що вони поза політикою. Як виглядатиме ця опозиція? Вона буде розділена між лібералами та ура-патріотами.

Уже зараз влада спробує купити ура-патріотів участю в політиці. Вже є напівофіційна заява про те, що 20% думи буде віддано учасникам війни. Більше того, «Єдина росія» не забирає на себе монополію на ветеранів, а самі ветерани пройдуть через різні партії, проте без створення партії ветеранів. І найголовніше: говорити про те, що це каналізує перехід ура-патріотів у потрібний для влади формат поки зарано. Система не готова до повернення мільйона людей з армії. І поки весь цей процес - це війна між Кірієнком (відповідальний за всю внутрішню політику) та Білоусовим (міністр оборони) за те, хто буде головним по ветеранах. Білоусов тут, безумовно, не самостійна фігура, а просто фронтить групу силовиків, які хочуть обмежити роль Кірєнка у внутрішній політиці. Думаю, в результаті путін якісь повноваження забере в Кірієнка, але залишить систему внутрішнього конфлікту між цими гравцями. Але, що важливіше: ця модель, як мінімум, на цьому етапі не усуває широкої опозиційності до путіна і не дозволяє, поки що, маргіналізувати велику частину ура-патріотів. Їм буде тісно в межах нинішньої політичної моделі, яка буде реалізована в наступній Думі з мінімальними косметичними правками. Більше того, як би це парадоксально не звучало, але лише мінімальна частина ура-патріотів хоче безкінечної війни путіна.

Ліберали несподівано отримали нове обличчя — Боню. І, схоже, влада спробує і надалі їх маргіналізувати страхом та бонями. Але минулі вибори показали шалений запит навіть на нікому невідомого кандидата в президенти і друга Кірієнка Надєждіна, якого влада змушена була зняти з виборів.

Звичайно, зараз ніхто не дасть створити ліберальну партію. Але ці люди навчилися жити паралельно з владою і будуть чекати свого часу. Новонавернені ліберали-опозиціонери будуть такими ж тихими, як і їх старші товариші. І чекатимуть свого часу.

Як би це парадоксально не звучало, але смерть режиму багато в чому буде залежати від того, чи обʼєднаються ці дві опозиції в якійсь розумній перспективі.

Режим не може не реагувати на все те, що зараз відбувається внизу. При цьому єдина форма реакції, яку розуміє режим - закручування гайок і репресії. А це прискорить розрив між народом і владою. При цьому нам варто розуміти: зменшення підтримки путіна не означає, що народ готовий до поразки в тому значенні, як вони її розуміють.

Джерело