Свій до свого по своє? Чи свого можна легше надурити?

Галина Ярема
- 24.04.2026, 13:00
- 1 178

У невеликих приватних магазинах часто панує особлива атмосфера — “свій до свого по своє”. Але інколи ця довіра обертається неприємним досвідом для покупця. Останнім часом усе частіше помічаю дивну і тривожну тенденцію: сума покупки ніби непомітно “підростає” на касі. І йдеться не про випадкову помилку — а про систематичне округлення, причому чомусь завжди не на користь клієнта

Ситуація виглядає так: вага «показує», скільки заважила покупка, «висвічується» ціна, до прикладу, 48 гривень 20 копійок, а продавець вам каже: «49 гривень». “Зайві” 80 копійок, які з’явилися невідомо звідки, на перший погляд, виглядають такою собі дрібницею. Хто буде сваритися через копійки? Але якщо задуматися — це вже не дрібниця, а схема.

У великих супермаркетах діють чіткі правила: або округлення відбувається за встановленими нормами (і не лише в бік збільшення), або взагалі копійки враховуються точно. Там працюють системи, контроль, перевірки. А от у маленьких приватних точках часто все тримається на “як вийде” — або, що гірше, на мовчазному розрахунку, що покупець не зверне уваги. А вже коли заговорити покупця будь-яким запитанням чи прокоментувати, який на вулиці собачий холод, тоді є надія, що той покупець, розчулений турботою продавця, взагалі не дивитиметься на табло, що показує вагу і суму.

Проблема не лише у втрачених копійках. Це – дрібниця. Проблема — у ставленні. Бо якщо сьогодні це 80 копійок, завтра — гривня, а післязавтра — вже звична практика “трохи докинути”. І все це на фоні довіри, яка мала б бути основою малого бізнесу.

Чому так відбувається? Хтось може списувати це на відсутність дрібних монет. Хтось — на “так швидше рахувати”. Але якщо округлення завжди відбувається в один бік — це вже не технічна незручність, а свідоме рішення.

Покупці теж частково мовчазно погоджуються з цим. Не хочеться конфліктувати, бо «що таке на сьогодні 80 копійок?», незручно робити зауваження, особливо якщо це крамничка “біля дому”. Але саме це мовчання і дозволяє таким практикам укорінюватися.

Що з цим робити? Насамперед — не ігнорувати. Бо справа не у сумі, а у принципі. Я ніколи не належала до скупих людей. Але мене страшенно дратує, коли хтось думає, що мене обов’язково треба надурити. Бізнес, який будується на довірі, не має права навіть на дрібний обман.

Знаю, що у малого бізнесу складні умови, конкуренція і виживання. Але чесність — це не розкіш і не опція. Це мінімум, без якого будь-яка торгівля перетворюється на гру в одні ворота. І поки одні мовчать, інші продовжують “округлювати”…