Дитина просто зникла з поля зору держави

Дитину поховали. Потім перепоховали через чотири роки. І все.

Я не беруся судити, де в цій історії правда, а де ні — це робота правоохоронців. Але є факт: минула вже доба — і нуль реакції від держави. Ні прокуратура, ні поліція, ні омбудсмен. Ніщо. Нуль.

Таке враження, що ми живемо не в державі, а в якомусь племені, де є вождь, шаман — і все. А інституцій просто не існує.

Але в мене інше питання. І воно, чесно, страшніше за саму історію.

Якщо з моєю дитиною щось відбувається, вдома, в школі, будь-де, куди вона може подзвонити? Де її вислухають? Де їй повірять? Де почнуть діяти, а не відписуватись? Тільки не треба мені про поліцію. Це дзвінок в нікуди.

Де гарячі лінії саме для дітей? Де механізм, який реально працює, коли дитина каже: “Мені погано, мені боляче, мене кривдять”?

Де держава в цей момент? У нас є купа інституцій. Омбудсмени, служби, управління, програми, стратегії. На папері все красиво.

А в реальності - дитина може зникнути на чотири роки, і цього ніхто не помітить. І це вже не про одну історію.

Це про те, що в країні немає базової відповіді на просте питання: куди дитині дзвонити, коли над нею знущаються?

Джерело