Атака на газову інфраструктуру Ірану змінює логіку війни і може вплинути на наші переговори

Проте без повномасштабної наземної операції ця стратегія є доволі ризикованою. Удари по головному родовищу Ірану, за логікою, спровокують удари у відповідь по інфраструктурі країн Перської затоки і, очевидно, як вважають в Тель Авіві та Вашингтоні, можуть підштовхнути монархії до активніших дій. Проте поки вони проявляють чудеса гандизму.

При цьому США (Трамп) поки не готові оголосити підготовку до широкої наземної операції, а все ще працюють в режимі розробки серії локальних операцій, які можуть спрацювати, а можуть і захлинутися.

Удар по найбільшому в світі родовищу газу, схоже, призведе до масованих блекаутів в Ірані, але вірогідність того, що це стане причиною розколу воєнних в Ірані поки відносно мала. Стратегія знищення елітаріів заради заміщення їх новими гравцями, серед яких може зʼявитися зрадник, може спрацювати, а може і ні. Щодо блекаутів, то тут гра виключно на народні бунти, очолювані середнім класом , який втрачає бізнес. Але ця стратегія також має шанси 50 на 50. Точніше, самі бунти можливі, але без «зрадників в армії» результативність такого сценарію мінімальна. Тут, схоже, американці та ізраїльтяни йдуть за принципом, створимо проблеми, а рішення підкаже життя. І це, між іншим, дієва логіка.

Формула будь-якої революції, як на мене, наступна: «лідер, ідея (ідеологія), структура, час, гроші, міжнародна підтримка ( мовчання), наявність впливових зрадників у владі, які готові до співпраці з протилежною стороною». Наразі Пехлеві є лідером, хоч і доволі умовним, ідея існує, структури, готові протистояти режиму є, хоч і доволі розрізнені та не орієнтовані на Пехлеві, час гроші та міжнародна підтримка є. Але при відносно сильному, ідеологічному та структурованому центрі, відсутність вагомих зрадників є чи не визначальною частиною цієї формули в цьому конкретному прикладі.

Протягом наступних тижнів Трамп ухвалить рішення: він іде в обмежену наземну операцію чи не йде. Йти - значить дуже ризикувати. Не йти - визнати поразку. Навіть, якщо буде оголошена перемога.

Гра росіян проста: максимальне затягування війни. Вони вважають, що довга війна не лише ослабить Трампа, але й змусить європейців переглянути санкційну політику щодо енергоносіїв (перш за все газу). Паралельно, їм вкрай важливо, щоб показав зуби режим на Кубі.це все відволікає США від росії і тримає ціна на енергоносії на комфортному для рф рівні. Я думаю, росіяни зараз шукають ще одну точку напруги десь в світі. 

Як це все вплине на нас? Почати треба з того, що ніякого виходу Трампа з переговорів не буде.

Трамп може й хотів би підіграти росії, але ситуація така, що без підтримки конгресу та сенату це неможливо (підтримки нема). Плюс є доволі чітка позиція Німеччини, яка буде локомотивом протесту в ЄС. Між іншим, на цьому фоні вибори в Угорщині стають ще більш важливими для рф.

Нам потрібно стежити за заявами Стубба, який наполегливо просуватиме ідею «де-факто втрачених територій». Він, схоже, буде публічним виразником того, про що домовляються в кулуарах.

Реальний переговорний процес розпочнеться не раніше кінця квітня-початку травня.

Джерело