Про бабу Тетяну та діда Андрія

Потім дід знову пішов на війну. Дійшов до самого Берліну. В діда були медалі. З Берліну дід приніс додому германський насос. Насос ми з братом вкинули в копанку.

- Ох і дурні, бл*дь, - бідкався дід про нас, онуків...

Дід Андрій був різником, робив дерев'яні ложки й ковганки, продавав тютюн і полуницю, шив шапки. Люди в селі казали, що в Андрія є сто тисяч рублів. Сто тисяч рублів!!!

У баби Тетяни і діда Андрія були чотири дочки. Моя мама і ще три. Дві медсестри, лікарка-терапевтка, і вчителька.

Вчителька жила в "западній". Вона балакала "не по нашому"... Всі інші жили в Черкасах. 

- Всіх повивчали, - хвалився дід...

А баба Тетяна казала: аби войни не було!

У всіх дочок були червоні чоботи.

Коли на Дніпрі робили Кременчуцьке водосховище, бабу й діда вигнали з хати, бо їхня хата мала піти під воду.

У село приїхали кінооператори і знімали кіно. Кіно називалося "Землянка". Про війну. Бабину хату розбили з гармати для ефекту. Щоб добро не пропадало. 

- Німець хату пожалів, а наші  - ні, - сказав дід...

Баба бачила, як її хату розривають снаряди. Баба вмить постаріла і стала бабою.

У діда й баби було п'ятдесят соток городу. Город ішов униз, до болота. В болоті жили чорти, іноді я їх бачив. Чорти їли клубнику. Чорти зла не робили. У чортів були хвости і копита. Все канонічно.

Іноді чорти підходили до хати, на колядку, й заглядали у вікна. Баба виносила чортам куті в мисці.

Табак стояв три стакани за руб.

Баба Тетяна й дід Андрій давно померли. Померли й їхні дочки.

А життя триває.

Навесні, коли з'являються перші тюльпани, я неодмінно везу бабі на гробки квіти. Тюльпани. Баба любила красоту, хоч і не не знала, що воно таке.

Я не кажу бабі, що война.

Нащо воно їй там…

Джерело