Той, хто не чекає, ніколи не зрозуміє того, хто живе в очікуванні

І так розпочинається кожен мій день… Мій батько зник безвісти 5 грудня 2023 року. 
Мені 28, я продовжую жити, бо я чекаю.

Я продовжую дружити, продовжую мати родину, розділяти із близькими щасливі і не дуже моменти, продовжую - банально - їсти, працювати, заробляти гроші, бо треба за щось жити, платити комунальні послуги, оренди, за паркування у місті, дивитися фільми, читати книжки, кохати, будувати сімʼю, любити маму, бо інакше не вивеземо. І чекати тата.

«Чекати тата» - і тримає те все, що написане вище. Хто добре «прокачався у психології», скаже: ти вчасно не сепарувалася, не відокремила себе від мами і тата… 

Збийтеся… Я сепарувалася ще тоді, коли мої ровесники на дискотеку в батьків відпрошувалися! 

Звісно, що це вʼїдливий жарт. Сепаруватися від батьків - не означає припинити їх любити. 
Тато - мій найкращий друг. А мама - найкраща подруга. 

І це не пафос - це реальне життя, яким я жила до 5 грудня 2023 року.
У цей день я втратила звʼязок не просто з татом, а з другом, який приймав і розумів мене у будь-якій ситуації. Який міг випити зі мною чарку і дати пораду, який забезпечував і захищав, який був прикладом…
І він ним є - просто далеко…

Я завжди знала, що мій чоловік має бути таким, як мій тато: любити мене, як тато любить мою маму, віддавати себе сімʼї так, як мій тато, вірити в свою дружину так, як мій тато в мою маму. І мама завжди відповідала йому взаємністю. 
Мої батьки - ідеал стосунків жінки і чоловіка, які створили чудову сімʼю, і не втратили себе!

І от цього я найбільше чекаю: щоб все стало, як колись…

Я стукаю в усі можливі відчинені і зачинені двері уже майже три роки - я шукаю і чекаю тата.

Я не знаю, де він зараз - але знаю, що він живий. Бо він такий - в лісі, як вдома, в полі - як в своїй стихії, біля води - як на курорті. Він всюди виживе - лиш би вистачило сил!

Я дуже чекаю того моменту, коли мій день розпочнеться не з чекання. 

Кожна, хто чекає, як я - дочекайтеся!