Європа програє війну в кіберпросторі

За останні роки кібератаки в Європі перестали бути чимось екзотичним. Вони б’ють по аеропортах, лікарнях, енергетиці, державних реєстрах і навіть виборчих процесах.

При цьому проблема не в тому, що ЄС «нічого не робить», а в тому, що швидкість і масштаб загроз зростають значно швидше, ніж інституційна спроможність на них реагувати.

Кількість відомих уразливостей зросла з 17 тисяч у 2019 році до понад 41 тисячі у 2025-му, і цей напрям пов’язаний з тим, що зловмисники масово використовують інструменти штучного інтелекту.

Європейська комісія пропонує реформу Акта про кібербезпеку та розширення штату ENISA на 118 осіб. Але це мало що вирішує. 

Для порівняння: Europol має понад півтори тисячі співробітників, а Frontex більше двох з половиною тисяч.

На цьому тлі навіть подвоєння ENISA виглядає не стратегічною відповіддю, а мінімальним набором для виживання.

Але кадровий дефіцит це лише частина проблеми. Значно небезпечнішою є структурна залежність Європи від американських систем каталогізації кіберзагроз.

Фактично європейські стартапи, малі й середні компанії працюють у контурі безпеки, який тримається на інфраструктурі, підтримуваній MITRE та CISA. Тож у критичній сфері Європа поки що не має власної опори.

ENISA вже почала створювати європейську базу уразливостей і поступово отримує нові технічні повноваження.

Це правильний напрямок, але, за словами Лепассара, цього недостатньо. ЄС потрібен не черговий апдейт регуляції, а повний перегляд підходу: власна загальноєвропейська кіберінфраструктура, масштабні інвестиції і розуміння того, що кіберпростір це такий самий театр війни, як повітря, море чи космос.

Якщо цього не зробити, Європа ризикує остаточно закріпитися не як суб’єкт кібербезпеки, а як зручне поле бою для чужих атак.

Джерело