Ситуація із Скороход - це справді історія про «продавчиню санкцій РНБО»?

Дивлюся на кейс — і він не складається в жодну логічну модель, якщо припустити, що Анна діяла самостійно.

Бо що нам пропонують повірити?

Що людина без доступу, без погодження зі складом РНБО, без домовленостей “нагорі”,
— просто від себе
— ходила до бізнесу
— брала розписки (!)
— і обіцяла “вирішити питання” санкцій?

І що, бізнес у це вірив?

Що бізнес, який роками живе у системі, прекрасно знає, як працюють тіньові механізми рішень, раптом вирішив: “О, Анна Скороход, зараз сама все вирішить!”

Угу. Тричі.

А тепер питання номер два: Чому справа взагалі виникла?

Бо є дві версії:

Анна сама придумала схему, а в РНБО про це не знали. Ну… ні. Це просто смішно. Це рівень “я сам собі прем’єр-міністр”.

Домовленість була. Але кошти не дійшли туди, де їх чекали. І отут усе стає на свої місця.
Бо коли “домовленість” виконується — ніхто ні про що не дізнається. Санкції лягають, бізнес стогне, система закривається, і назавжди “тайна приємна”. Це і є та сама “державницька позиція”.

Але коли гроші зникають по дорозі — тоді починаються гучні справи. Тоді раптом згадують про закон, мораль, і “недопустимо!”.
Тоді з’являються пресрелізи, затримання, плівки, відео.

І вся історія набуває рис дуже простої: хтось десь когось кинув.

Я не вірю в казку про “вільне вікно”, яке Анна сама собі відкрила. Більш ніж впевнена: хтось дозволив їй це робити. Хтось дав їй карт-бланш. Хтось уповноважив домовлятися від імені системи.

Просто цього разу — “система” не отримала свою частку. І тому ми всі про це дізналися.

Джерело