«Маша і ведмідь» – не «просто мультик»

За даними «Детектор.медіа», лише за 2025 рік цей мультик в Україні «набрав» 800 мільйонів переглядів і приніс росії  2,4 мільйона доларів! 

Чому продукт країни-агресора залишається у дитячому просторі, як це можливо в реаліях сучасної України, і що з українцями не так? Цей анімаційний серіал, який створила у 2009 році російська студія «Анімаккорд», швидко став популярним не лише у рф, а й за її межами.

На YouTube серії набирають мільярди переглядів, а платформи на кшталт Netflix і Amazon Prime купували права на трансляцію. Сюжет простий: дівчинка-бешкетниця Маша влаштовує безлади у лісі, а ведмідь (нібито колишній цирковий артист) намагається зберегти порядок. 

Усе відбувається динамічно, з гумором. Проте за цією безневинною на перший погляд яскравою картинкою криється… завуальована рсійська пропаганда. Аналітики та експерти з медіаграмотності неодноразово зазначали, що «Маша і ведмідь» є прикладом м’якої сили, якою кремль користується для просування своїх наративів.

Маша втілює образ безкарної неконтрольованої сили, яка всіх ставить на місце, – своєрідний образ росії. За словами британських і німецьких дослідників, «Маша і ведмідь» – це «витончена форма пропаганди, адаптована для дітей», що втягує юну аудиторію у сприятливу для росії систему символів і поведінкових моделей. 

Чому українські діти продовжують його дивитися? Причин є кілька. Найпоширеніша – відсутність батьківського контролю. У більшості родин діти мають вільний доступ до YouTube або TikTok. Алгоритми часто підкидають контент з найбільшими переглядами, а серії «Маші» мають мільярди. Деякі батьки, які самі включають дітям «Машу», не бачать за грози у мультику. 

 На жаль, через свою інфантильність та небажання дивитись у корінь зла, вони досі вважають, «Маша і ведмідь»  – це «просто мультик». 

 Не бачать чи не хочуть бачити, що цей медіапродукт створений у країні, яка вбиває українських дітей. І поки діти в Києві, Харкові чи навіть Львові дивляться його на смартфонах, на іншому боці фронту – цей самий образ використовується як засіб впливу.  

Ще одна причина – брак якісного українського контенту. Хоча останніми роками українська анімація робить великі кроки вперед (наприклад, «Мавка», «Туконі» тощо), у сегменті коротких мультсеріалів для дошкільнят український ринок досі не насичений.

Як пояснити дитині, що це не «просто мультик»? Насамперед дорослі повинні самі це усвідомити і бути відповідальними за якість інформації, яку споживають вони і, відповідно, їхні діти. А ще бажано встановити фільтри чи функції «батьківський контроль», тобто обмежити небажаний контент. 

Ну і, звісно, якомога більше спілкуватися з дітьми і пояснювати, чому краще обрати український, а не російський мультик.