Моє серце разом з Києвом, у Києві

Попереджають: закривайте щільно вікна. У кого вони є після цієї страшної ночі… 

Відеокадри, де чутно крики про допомогу. Людей завалило у пʼятиповерхівці. 

Рятувальники, медики, містяни  - всі трудяться, як мурахи, намагаються зарадити. 

російські терористи цілеспрямовано ударили по житлових будинках, дитячому садку, торговому центру, по парку швидкісних поїздів Інтерсіті+. 

Показово і зухвало б’ють нелюди. Після відʼїзду європейських і американських лідерів. Запускають балістику по цивільних обʼєктах. Навмисне вбивають мирних мешканців. 

Бо можуть. Бо їм потрібна вся Україна. Зруйнована, виснажена, але вся. 

Всі оці танці з бубнами щодо угод і перемирʼя - показова і зухвала сцянина в очі. 

А один, майже 80-річний дід з трупними плямами на руках, зранку почухає голову, піде грати у свій незмінний гольф і дасть ще пару тижнів «другу владіміру», погрожуючи санкціями Україні. Яка «могла би швидко закінчити війну, якби захотіла». Як, блд, ми маємо «захотіти»?! 

Єдина втіха - наші нищать їхні нафтопереробні заводи. Цієї ночі на трьох  таких заводах - в самарі, самарській області і в краснодарському краї, - вирують пожежі, внаслідок влучання українських дронів. Україна, навіть захищаючись, не бʼє по цивільних об’єктах. Тому нехай горять ясно, довго і до фундаменту. 

Я маю мрію. Щоб наш «Фламінго» чи будь що з красивою назвою, долетіло  до того ямальського хреста і зробило  свою важливу справу. 

Бо ми маємо таки поставити крапку на їхньому існуванні.

Джерело