Зустріч Дональда Трампа з володимиром путіним ще до її проведення у Білому домі охрестили «історичною подією»

У Вашингтоні тоді добре знали, що план агресії вже затверджено, і розмова Байдена з путіним була останньою спробою відмовити російського президента від цього авантюрного кроку. Але путін був настільки впевнений у швидкій перемозі над сусідньою державою, що не звернув жодної уваги на попередження зі Сполучених Штатів. І після цього Байден фактично «заморозив» будь-які контакти з кремлем на вищому рівні.

До цих контактів повернувся вже Трамп. Відразу після свого обрання він почав телефонувати путіну з пропозиціями припинити вогонь на російсько-українському фронті — і щоразу отримував відмову. Чому президент США вирішив, що під час особистої зустрічі йому вдасться досягти іншого результату, залишається загадкою. Як загадкою лишається і те, що насправді відбулося під час цього побачення.

Єдине, що ми могли бачити на власні очі, — це оплески Трампа, коли він зустрів путіна в аеропорту Анкоріджа, їхню спільну поїздку в одному президентському лімузині — машині Трампа, а також коротку пресконференцію, під час якої журналістам не дозволили поставити жодного запитання. путін говорив на ній вісім хвилин, із яких Україні присвятив лише дві. Трамп виступав три хвилини і підсумував: домовитися не вдалося.

Усе, що відбувалося далі, — радше спроба виправдати сенс цієї зустрічі, аніж повідомлення про її реальний зміст. Можливо, президент України Володимир Зеленський, якого Трамп запросив до Білого дому разом із європейськими лідерами у понеділок, дізнається більше, ніж ми. Але поки що будь-яка інформація про реальний прогрес виглядає радше фантазіями американського президента, ніж фактами. Адже коли Трамп говорить про можливість підготовки тристоронньої зустрічі президентів США, росії та України й навіть називає її дату, то в кремлі помічник путіна з міжнародної політики Юрій Ушаков — один з учасників саміту — спростовує, що така тема взагалі обговорювалася. То яка ж інформація відповідає реальності, а яка — лише бажанням?

Реальністю є й те, що Трамп не має наміру запроваджувати нові санкції проти росії. Хоча американський президент погрожував ними вже не раз, кожного разу Путіну вдавалося переконати його відмовитися від тиску. Тому Трамп має рацію, коли називає цю війну «війною Байдена», а не своєю. росія відчуває санкційний тиск Байдена, а не Трампа. Україна отримує військову допомогу, проголосовану за часів Байдена, а не Трампа. Ізоляція путіна збудована зусиллями Байдена, а не Трампа. Сам Трамп намагається цю ізоляцію зруйнувати, але навіть у цьому поки що не надто успішний.

Фактично американський президент просто приєднався до лідерів Китаю, Індії чи Південної Африки, які й після початку великої війни зберегли контакти з Кремлем. Інші демократичні лідери як бойкотували Путіна, так і продовжують бойкот. Хоча для самого російського президента принципово важливо розмовляти саме з лідерами США і Китаю — і цю можливість йому подарував Дональд Трамп.

Подарував, очевидно сподіваючись, що натомість путін піде на припинення вогню. Але російський президент не лише відкинув цю пропозицію, а й переконав американського колегу, що найкращий варіант — готувати «всеосяжну мирну угоду» одночасно із продовженням війни. Саме цей підхід путін намагався нав’язати Трампу з першого дня його перебування у Білому домі. І цього разу теж наполіг на ньому.

Та все ж Трамп ще може переграти путіна, якщо справді зупинить війну на справедливих умовах. Тоді сенс усіх цих телефонних дзвінків, зустрічей на Алясці та обіцянок американського президента стане зрозумілим. Тоді ми зможемо говорити про факти, а не про політичні фантазії, які вже кілька місяців поспіль визначають підхід Дональда Трампа та його команди до найжахливішої війни в Європі від часів Другої світової.

Джерело