Недружній антипольський і антиукраїнський захід у Бєловєжі

Там читали «акафіст царственим мученикам» у храмі Святого Миколая Чудотворця, зведеному ще за часів імператора Олександра III у 1894 році. Саме там, неначебто, не раз зупинявся для молитви останній російський цар Микола II.

При цьому кримська газета називає Польщу «не дружньою» країною,  «агресивно налаштованою по відношенню до росії та всього російського». Газета пише, що російське товариство, яке називає  «захисниками російської мови та російської культури», «всупереч шаленій пропаганді» святкували 107-ту річницю смерті членів царської родини Романових.

При цьому газета «забуває», що розстріл царської сім’ї був організований більшовиками -- ідейними попередниками нинішнього путінського режиму, розвал якого путін називав «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». По-друге, розстріл царя, його дружини і дітей не має ніякого стосунку до захисту російської мови та культури, а є більшовицьким злочином, який, як і багато інших, залишився не покараним, що і дало змогу нинішній російській імперії «повторити знову» імперські злочини проти народів, які її оточують.    

Замість подяки Польщі за дозвіл провести захід газета фактично висуває територіальні претензії – вона пише, що «для російської людини Бєловєж — зовсім не чужа земля». Журналісти згадують, що «за третім розділом Речі Посполитої 1795 року містечко відійшло до російської імперії і залишалося в її складі аж до доленосних подій Першої світової війни. Мало хто знає, що від назви саме цього населеного пункту і походить найменування «Бєловєзька пуща». А для російських «патріотів» ця назва «що болем відгукується в серці кожної російської людини, яка не забула не менш трагічні події грудня 1991 року». Мається на увазі підписання акту про припинення дії договору про утворення СРСР, вчинене Борисом Єльциним, Леонідом Кравчуком та Станіславом Шушкевичем.

Газета згадує, що «до революції пуща була у власності царської сім'ї з 1888 року. Після закінчення будівництва Бєловєзького імператорського палацу там, у навколишніх угіддях, полювали Олександр III та його наступник Микола II». Газета зі смаком і з захопленням описує полювання царського сімейства під час відвідин Бєловєжа в 1912 році.

Ініціатор заходу Андрій Романчук розповідає, що «палац оточувала територія 50 гектарів, де було розбито чудовий парк в англійському стилі. У наш час від палацу залишилися тільки в'їзна брама і кілька споруд, що оточували його. Будова сильно постраждала під час боїв у роки Великої Вітчизняної війни (так в оригіналі – С.К.). Його руїни простояли до 1961 року. В даний час на місці будівлі розміщуються дирекція Бєловєзького національного парку, музей природи, ресторан та готель. А це все можна було б відновити» -- мріє головний росіянин Польщі Андрій Романчук.

Газета без дипломатії та етики пише, що «у російського Бєловєжа складна історія. У період із 1915-го по 1918 рік Бєловєж перебував під німецькою окупацією, а 1919-го у населений пункт увійшли польські війська. 1 вересня 1939 року Бєловєж бомбардували льотчики Люфтваффе - почалася Друга світова війна. Керівник СРСР Йосип Сталін 25 липня 1944 року разом із делегатами Польського комітету національного визволення на зустрічі в москві розділили Бєловєзьку пущу між Польською Народною Республікою та СРСР. Так Бєловєж відійшов до Польщі…»

Газета з тугою пише, що «в музеї просто неба представлені зразки дерев'яного зодчества російських жителів регіону». 

Очільниця комітету «народної дипломатії та міжрегіональних зв'язків» кримського окупаційного парламенту і заодно керівниця колаборантської української общини Криму Анастасія Гридчина говорить, що «як бачимо, російський дух Бєловєжа живий досі! І підтвердженням цього є події нещодавніх липневих днів. Тим більше, що сталося це у державі, яка проводить недружню дипломатичну лінію щодо російської федерації». Вона підступно протиставляє польський народ та польський уряд і підбурює один проти одного, вона пише: «ми, росіяни, особливо кримчани, давно навчені історичної мудрості і вміємо відокремлювати офіційну позицію уряду та прихильність народу до нас у кожній з таких країн. Народна дипломатія Криму націлена саме на тісну взаємодію міжнародного діалогу з представниками всіх держав світу, особливо тих, уряди яких впали в махрову русофобію».

Анастасія Гридчина вважає за обов’язок «подякувати Андрію Романчуку та членам російського культурно-просвітницького товариства в Польщі за сміливість і мужність проводити подібні акції, що нагадують про російську спадщину у Східній Європі. Цей дружній росії крок яскраво контрастує з русофобською політикою польського уряду та демонструє світові наявність проросійських сил у сучасній Європі».