У сусідки просить "кафєйку-кіпяточка", а її чоловікові радить "поставіть бабу-суку на мєсто"...

За містом у "Борісича" шість сотиків землі, кілька яблунь на ній і півтораметрові бур'яни. Серед них загубилася військова будка-кунг, яка слугує за нічліжку і склад всякого непотребу. Вважає себе господарем. Цибулю до свого старечого обіду та іншу зеленину потайки ходить микати до сусідки через дорогу. Так би мовити, проріджує її грядки. Як впіймали його на злодійстві, сказав, що "нічєво страшного нє случілось". А коли керівник кооперативу присоромив старого злодюжку, той "обматєріл" його.

"Борісич" провідує інші дачки, приглядається, де що погано лежить. І тягне до себе. Неподалік хазяйнував старенький хірург. "Борісич" за життя нахвалював його: "Какой харошій спеціаліст!" А через день після того, як цього лікаря не стало, кількома ударами ногою відбив штахети з його огорожі і "пошол дєлать сєбє калітку". 

Військовий досвід часто стає "Борісичу" у пригоді. Скажімо, уміння повзати по-пластунськи. Років тридцять тому була така історія. Сусід прибирав хлів, гній і гноївку виносив на початок свого городу, де була компостна яма. Щоб не множилися там мухи і специфічні запахи, прикрив цю органіку землею і кількома оберемками молодого кропу, який виполов, бо заглушував його грядки. Зробив сусід цю роботу і сів відпочити за столом у тіні старих яблунь, читає книжку. За якусь годину почув якийсь шурхіт - глянь, а по травичці у кінці саду, притиснувшись до землі, повзе "Борісич". Добрався до компостної ями з рідким гноєм  - і, лежачи, давай стягати з нього віники чужого кропу. Набрав цілу торбу. "На хазяйствє  прігодітца!"

Іншого разу в сусіда, до якого завжди приходив "остограмитися", скритно крав кролики - відчиняв дверцята клітки, удар молотком по голові  - і в мішок! А господар думав, що його вуханів крадуть бродячі собаки... 

Цьому сусідові "бивший воєнний", який мав ще й звичку розпускати плітки, "накапав", що його брат буцімто "воровал мєшкі". Через цю обмову родичі надовго втратили родинні зв'язки...
Своїй сусідці "вєтєран вооружонних сіл ссср" досі "проріджує" грядки - і водночас не соромиться клянчити у неї "кіпяточєк" для саморобного чаю (самому ліньки приготувати).  Але зазвичай із самого ранку просить у неї "кафєйку". 

Час від часу до "Борісича" заходить (зовсім не на чай) чоловік сусідки. За оковитою спілкуються "о жізні". Місце це тихе, заповідне, кожен звук розлітається метрів за сто. Ось і чує сусідка, як "Борісич" повчає  її чоловіка. Радить йому "нє слушать бабу" - бо, мовляв, так само робить вдома у взаєминах зі своєю дружиною. А наступного разу "Борісич" цікавиться, чи сусід "наконєц-то поставіл свою суку на мєсто"...

Багато зі знайомих "Борісича", серед яких у гарному галицькому містечку живе пів віку, ігнорують його. Бо на повагу не заслужив. А водії міжобласного автобуса, який везе "вєтєрана" на дачу, відмовчуються, коли чують його нещире "спасіба!"