Бути вільним українцем — не тільки розкіш, й велика робота

2024-й? Про що він? 

Той момент, коли піт, кров та сльози — хапають тебе за руки ззаду. І кажуть, друже, притомній та адаптуйся до реальності, а то помреш.

Зло шукає тріщини і шпаринки — воно змінює аватарки, і якщо не завжди вдається прорвати щось на Донбасі — воно намагається пролізти через горпин у ТікТоку та антонін у телеграмі. Так вилазять на поверхню лисі, але не з Бразерс із інсайдами про Патрушева, арестовичі та бойки. І портнови із урядового сайту петиціями лякають.

Стало менше аляпованих патріотичних наліпок, кружок із шароварами і худі з бравурними лозунгами. Бути вільним українцем — не тільки розкіш, й велика робота. А ще виявилось, що у частини людей до неї не стоять руки — але добре, їх вибір і їх право. Той момент, коли якість - більш цінний показник.

Все більше пропускаю інтервʼю, де хтось із чотирма руками/ногами і мінімальним дахом над головою розказує, як йому і його дітям треба створити особливі умови, а тоді я «подумаю про цю країну». Хочеться спитати, а ви що робите персонально? Чи робите, чи хочеться покататись на зірваних спинах тих, хто таки робить?

Контури нашого майбутнього визначаємо ми, і аж ніяк не бебі-бумери з Америки. Тому велика честь і шана кожному захиснику, кожній небайдужій людині, яка лупає сю скалу і тримає тонку лінію демократії та здорового глузду.

Комфортне життя, про яке люблять писати в інтернеті — нікому не впало з небес. Воно стоїть на кістках, плоті і крові минулих поколінь. Ми проходимо цей шлях, бо в цілому, коли ти згадуєш хижі *бальники топ-політиків 90-х та нульових — нам іншого нічого і не світило. Як пройти нинішні випробування і зрозуміти, хто ми і про що? Дивна річ, але оте мемасне питання Зеленського: «Хто я?» — було пророче для нього самого і мільйонів інших.

Тішусь, як розбивається на друзки толерастична обамістика. Вважаю за щастя назвати некомпетентну людину некомпетентною. І піддати сумніву «фемінізм», «сестринство» і всяке таке, куди тягнуть надувних ляльок без досвіду і смислів. Бачу кожного, хто цим зловживає на глобальному рівні і не прощаю підміну, яка підводить до прірви.

Можна жити легко, а можна цікаво. Цікаве життя в Україні є. Не варто мовчати про нього і час заявити, що я є — у світі. Він має відкрити для себе Україну по-новому, як би не ламали його оптику на факультетах славістики.

Піймала себе на думці, кого мені нагадує нинішня росія? Головного антигероя Джея Гамба із «Мовчання ягнят». Це той самий маніяк з відхиленням — який шив собі костюми зі шкір жінок, і думав, що надягнувши його стане — дамою.

Коли буде тяжко — згадайте про помідори, які не посадили такі люди, як Іра Цибух, і зʼїжте хеппі-міл у Макдональді — бо виявляється, щастя воно в собі. І в простих речах поки живий.

Джерело