«Зараз буде мій тато…»

Серед сотень імен українських героїв, які виголошує капелан Гарнізонного храму, вона вже памʼятає чи відчуває, виголошення імені найріднішого для неї українського героя! Поруч мама, поруч дружини, сестри, брати, батьки і просто люди, яким небайдуже - всі по-своєму, але мовчки і дуже зосереджено згадують у молитві наших українськи воїнів. 

Їм важливо бути біля своїх і знати, що їх горе не тільки особисте, але і горе більше сотень тисяч українських людей!

Кожен серед тисяч людей, які збираються в кожну останню суботу місяця по-особливому переживає хвилини молитви за полеглих воїнів, але кожен зобовʼязаний там бути, щоб не тільки віддати шану, але і памʼятати свою частинку відповідальності за країну та наші Збройні Сили.

Джерело