Кожна новина про викриту корупцію має радувати, а не демотивувати
Публічність — один із головних інструментів боротьби з корупцією. І це просто має ставати ще одним кроком у системній боротьбі
Цікаво, що боротьба з корупцією демотивує українців. Бо роками всі ті прокурори оформлювали собі інвалідність, всі про це знали, але все було тихо.
Роками на регіональному рівні існували та продовжують існувати князівства, де сюзеренами є місцевий прокурор, місцевий голова СБУ і ще якийсь там місцевий бонз: і всі вони одне одному чи родичі чи куми.
А зараз викрили гнійник. І люди розлючені, злі, розгублені. Хоча відбулося тільки те, що на Хмельниччині ввімкнули світло. І тарганів помітили. Але несеться трошки інше. Зневіра і зрада. Від прогресу у боротьбі з корупцією. Так, прогресу дуже маленького, прямо міні крок відбувся. І так, крок несистемний. Але ж у вірному напрямку.
Та кожного разу прямо вибух. Спіймали Крупу — кошмар. Розкручують кейс Крупи та йдуть по її чарівних списках (от молодець дама, все зберігала, всюди у неї порядок), знову не слава богу. Це трошки лицемірно. Бо наче не знали, а зараз — відкрились очі.
Бо єдиний висновок напрошується, що краще не боротися. Не публікувати. Як в росії. І тоді не буде горлання про найбільшу у світі корупцію (що саме по собі є маячнею). Як у дитини. Я закрив очі, я не бачу проблеми, її немає. Бо реально ж купа людей в Україні цілком серйозно зараз аргументують, що навіщо боротися з росією, якщо у нас теж корупція.
Яка правильна реакція на подібні викриття? Це добре, але треба більше. Ну, реально ж добре, що викрили цих прокурорів. Друге — потрібні реформи. Потрібно будувати інституції, які просто не працюють. І в яких ключ. Тут вам остання Нобелівська премія з економіки в поміч.
В тому числі провести реформу прокуратури, яку колись саботували й так і не завершили. Сюди треба спрямовувати свою енергію. Не просто кричати: «Ми всі помремо, бо у нас корупція».
Потрібен конструктив. Туди нас і так заганяє російська пропаганда. Намагаючись знецінити роль української держави як такої. З логічним висновком — немає чого її захищати.
А правда така, що ми корумпована держава. І кожна новина про викриту корупцію має радувати, а не демотивувати. Бо публічність — один із головних інструментів боротьби з корупцією. І це просто має ставати ще одним кроком у системній боротьбі.
Але ще правда у тому, що ми не тільки корумпована держава. Що є ще багато чого про Україну, окрім корупції. І цього не можна забувати. Як і не можна толерувати корупцію. І голосувати за корупціонерів. І не голосувати за них на місцевому рівні. Бо «він поганець, але ж наш поганець».
49 прокурорів з липовими довідками? Логічно, ми ж все знаємо про українську прокуратуру. І це просто означає, що реформа з розбудови нової інституції замість не працюючого корумпованого відомства, потрібна. Було б дивно, якби все, що ми знали, про українських прокурорів, не привело нас до думки, що 49 жадібних чортів про всяк випадок ще й інвалідність собі оформили.
І так, ці 49 прокурорів не з Марса прилетіли. Вони наші, українські. У них купа родичів. І вони просто одні з клієнтів доброї пані Крупи. Послугами якої користувались не тільки чиновники. Просто не зробиш новину «49 економістів» чи «37 будівельників» отримали довідку…, а 49 прокурорів звучить.
