Все життя працюю зі словом, людським емоціями, історіями без цензури. Але не дозволю собі привласнити чуже
Я не сильно цікавлюсь сучасною поезією. Але постаралась вивчити кейс нєкой поетеси, яка поливає брудом Ярину Чорногуз, а раніше ще кількох реальних ветеранів
Перше, що мене реально турбує. Ця особа реально займається апропріацією чужого досвіду війни, то шкірку ветерана на себе натягує, то вдівську свитку. То емоції людини, яка пережила смерть рідних.
Скажу так, все життя працюю зі словом, з людським емоціями, історіями без цензури. Але не дозволю собі привласнити щось чуже. Навіть своїх близьких родичів, які безпосередньо на фронті і багато бачили, чимало пережили.
Друге. Цю жінку захищають потужні падружані, які були авторками вкидів про якихось людей в військовій формі, які жерли оселедці руками з бочки і ятрили вишукані почуття сибаритів із «середнього класу», які поруч хряцали креветки. Скажи, хто твій друг і я скажу, хто ти.
Третє. Тут дружини інших військових помоніторили чим займалась ця поетеса до поезії в ФБ. Виписувала пости, як гарно бути безробітною жоною айтівця. В принципі — нема нічого поганого аби бути домогосподаркою, але чи варто лізти в публічні інтелектуали, якщо писанина в ФБ — це єдине, що ти робиш. Ще й топити ветеранів та ветеранок у багні?
Стосовно Ярини Чорногуз — вона цікава, багатогранна жінка. Мені цікаво бачити, як зростає її письменницький хист. Вона порушує актуальні теми в сучасній армії, про які було неприйнятно говорити.
Коли мене питають наші лобісти і комунікатори, хто би міг підсилити нашу позицію в США — я завше називаю імʼя Ярини і Андріани Сусак. Дві потужні фігури, надзвичайно багатогранні жінки, які можуть багато розказати про сили оборони і смисли поза ними. Саме такі потрібні на зустрічах у Пентагоні, з сенаторами та американськими ЗМІ — з власною історією, з історією родини, яка зазнала репресій різних форм російської імперії. Врешті — матері, які можуть не словом, а ділом пояснити все про сучасний фемінізм і місце жінки в сучасному світі.
Стосовно тих писак — які пишуть відверто херово, в тягучій графоманській традиції русской литератури. Ми таких п@йс*тєлів бачили і перебачили. Втекли, як щурі, у Канаду, Іспанію та Німеччину. І сцуть звідти на журналістів та військових. Зривають мобілізацію і обсирають Ярославу Кравченко через те, що вона зробила сюжет про елітних мужичків-втікачів.
А такі перспективні були, так їх кохали окремі політики. Так дозволяли робити сквірти межи очі, але, але.
Запис «мужик у паспорті» інколи не значить нічого.
Не здивуюсь, якщо ця поетеса — піде шляхом Більченко, Монтян чи інших монстрів у спідницях.
І відповідь на заяву горе-поетеси, що типу не варто військовим носити форму на цивілці. Форма для військової людини — друга шкіра. Її носять з гордістю. А кому не подобається наш український військовий в формі у нашому місті — той іде на*уй. Або бере квиток на москву в один кінець.
Раджу Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра уважно дивитись, яких ватниць ви промотуєте у своїх виставах. Ще і де? У пʼєсі про Отелло — де за сюжетом венеційський полководець пройшов довгий шлях від раба до шанованого воїна, після перемог над ворогом опиняється на вершині слави. С*ка, яка підміна сенсів?!
