Проблема уряду не в міністрах
Проблема уряду в тому, що він не є центром ухвалення рішень, як має бути по Конституції
Цілий день журналісти з різних країн питають, що я думаю про велике перезавантаження уряду.
1. Я нічого не думаю про велике перезавантаження уряду, бо я не бачу ніякого великого перезавантаження уряду. Я навіть маленького не бачу. Адже всі нові міністри вже давно в команді, жодного нового обличчя не з’явилося.
2. Логіка всіх звільнень і призначень вкладається в три пункти:
- а) міністр на посаді дуже давно, і він (з погляду президента) втомився й потребує заміни;
- б) міністра нема, міністерство працює під керівництвом в.о., що потребує нарешті призначення міністра;
- в) реорганізація передбачає звільнення зі старої посади й призначення на нову.
Логіка цих трьох пунктів мені зрозуміла, і я не бачу нічого поза ними.
3. Чому не поміняли прем’єр-міністра? Очевидно, його робота влаштовує його роботодавця (за Конституцією — це Парламент, а нині фактично президент). Ну або ж не влаштовує, але відставка прем’єр-міністра означає відставку всього уряду, а тоді треба знайти голоси на нового прем’єра та на всіх нових міністрів, а голосів не буде, а тоді треба просити інші партії, а вони захочуть за це портфелі в уряді, а тоді це вже парламентська коаліція, коаліційний уряд та повернення до нормальної парламентської демократії, тобто кінець однопартійного правління. Тож прем’єр-міністр у нас тепер безсмертний. (А якщо друга коаліційна партія це ОПЗЖ, то тоді це конфлікт із значною частиною суспільства.)
4. Хіба нині не поганий час для змін в уряді? Коли триває війна, будь-який день поганий. Якщо потреба у змінах накопичилася, не варто чекати невідомо чого.
5. Жодне із нових призначень не викликає у мене негативних емоцій: або я знаю нового міністра з кращого боку, або не знаю зовсім.
6. Проблема уряду, як я неодноразово писав, не в міністрах. Серед них чимало сильних і відданих фахівців. Проблема уряду в тому, що він не є центром ухвалення рішень, як має бути по Конституції. Поки ключові рішення ухвалюються деінде, уряд залишається на других ролях. Якщо міністр є лише підпорядкованим проєктним менеджером, а не ключовим відповідальним перед Парламентом і народом за розробку і втілення державної політики у сфері його/її відповідальності, то не дуже важливо, як його/її звуть. Ось це головне. Повернути народу України оплачений кров’ю демократичний конституційний лад (з урахуванням обмежень воєнного стану) — оце завдання.
